Усі ми, незалежно від досвіду та досягнень, хоча б раз у житті відчували себе не на своєму місці. Іноді здається, що все, що ми робимо, недостатньо добре. Це особливо важко, коли від нас очікують ідеального виконання всього, навіть якщо ми вже віддаємо всі свої сили. Цей внутрішній сумнів і є тим самим синдромом самозванця. Про нього я б хотіла сьогодні поговорити, щоб підтримати всіх, хто цього потребує, а також нагадати й собі про це.
Синдром самозванця не вибирає, хто ти - новачок чи досвідчений педагог, чи працюєш ти в класі, чи за кафедрою. Це той самий голос, який шепоче: «Ти не достатньо хороший», «Ти не заслуговуєш на свою посаду». І, на жаль, багато вчителів стикаються з цим, навіть не усвідомлюючи, що це нормальний психологічний феномен, який стосується дуже багатьох людей.
Наприклад, коли ви розробляєте нову методику або план уроку, і навіть після того, як ваша робота схвалена колегами, ви все одно сумніваєтесь у своєму професіоналізмі. Здається, що ваші учні не так добре реагують, як хотілося б, або що колеги працюють краще, і ви починаєте відчувати, що, можливо, це не ваше покликання.
Іноді, коли після проведеного уроку вам не кажуть «добре зроблено», а лише «ще можна було б зробити ось так», виникає відчуття, що ви не досягли бажаного рівня. Але важливо пам’ятати, що критика в цьому випадку - це не приниження, а допомога в розвитку, і навіть невеликі кроки вперед - це вже перемога.
Цей синдром проявляється і за інших обставин. Наприклад, у ситуації, коли вам кажуть, що певна методика застосована не зовсім правильно, і ви відчуваєте сором через ці зауваження, навіть якщо ваш підхід був цілком доцільним і виправданим. І навіть коли учні відзначаються чудовими результатами, знову і знову ви ловите себе на думці, що ви могли б зробити більше або краще.
Важливо пам’ятати: відчуття неповноцінності або невпевненості не означає, що ми некомпетентні. Ми, як і будь-хто, заслуговуємо на свою роль і маємо багато чого дати. Не забувайте, що кожен крок уперед - це вже великий результат. Якщо ми вдосконалюємося, знаходимо нові підходи, розвиваємо дітей, це вже доказ того, що ми на правильному шляху.
Варто бути добрими до себе, цінувати свій шлях і досягнення. Згадайте, скільки позитивних моментів принесла ваша робота, скільки успіхів і прогресу бачили учні завдяки вам. Ви - важлива частина цієї великої системи, і не треба сумніватися у своєму місці в ній. Адже обрана вами робота є максимально благородною і в той же час дуже складною та відповідальною. За нинішніх умов дуже непросто реалізувати всі свої наміри. Але ви обрали залишитися в цій сфері попри всі труднощі, бо вірите в ту справу, якою займаєтеся.
Синдром самозванця не має вас зупиняти. Поділіться своїми сумнівами з колегами, говоріть про це. Я впевнена, що у вашому колективі знайдуться люди, які вас підтримають, адже самі через це проходили. Ви не одні. Разом ми можемо допомогти один одному відчути себе гідними нашої роботи та місця в освітньому середовищі. Ви справжні професіонали, і це не підлягає сумніву!
Навіть на цей сайт ви зайшли, щоб знайти щось цікаве для своїх учнів. Не дайте сумнівам зруйнувати ваші плани та самооцінку, не дозвольте, щоб це керувало вами, не доводьте себе до вигорання. Краще зробіть паузу, відпочиньте, наберіться сил. Адже на вас завжди чекають ваші учні.
Тримайтеся, підтримуйте одне одного, і пам’ятайте: кожен з нас робить важливу справу!
