В 90-ті роки українців надихала історія про скарби гетьмана Полуботка. З неї випливало, що кожному громадянину України належить відро золота. Без праці, без зусиль, тільки за те, що нашим співвітчизником був багатий гетьман. В наш час у частини суспільства сформувалась віра в те, що одержати освіту можна без праці. Достатньо привести дитину до школи й учителі зобов’язані вкласти у її голову якісні знання (бо їм за це гроші платять). Без зусиль учня, без його праці. Оскільки вчителі не можуть зацікавити всіх учнів, то вони непрофесіонали. Такий собі різновид синдрому Полуботка в освіті. Ця помилка породжує неадекватні вимоги до вчителів. Навіть освітяни піддаються їх впливу. В Інтернеті з’явилося багато матеріалів типу «25 способів захопити увагу учнів» чи «30 прийомів зацікавити учнів», які подаються як спосіб вирішення проблеми. Просто бездарні вчителі не хочуть їх застосовувати.
Все зовсім непросто: виявляється, що зацікавити всіх неможливо в принципі. Уявіть собі ситуацію: заходить вчитель у клас й застосовує подібний прийом – всі учні «Вау»; на наступному уроці наступний вчитель знову застосовує прийом «Вау»; ще один урок – ще одне «Вау». Чи довго такі ситуації стимулюватимуть увагу учнів? Психіка дитина швидко адаптується до нової ситуації, тому подібні прийоми втрачають ефективність. Дидактика стверджує, що навчальну стратегію треба будувати на інтересі до змісту навчального матеріалу, а такий інтерес не виникає без наполегливої праці.
Успішний навчальний процес можливий тільки тоді, коли в суспільстві, в першу чергу в батьківсько-учнівському середовищі, аксіомою стане розуміння, що навчання це наполеглива праця не лише вчителів, а й учнів також. Тільки тоді вчителі зможуть управляти цим процесом, бо в їх ясних головах існує СИСТЕМА знань з основ наук і СПОСОБИ їх перенесення в розумні дитячі голівоньки. Ще раз: наполеглива й систематична навчальна праця дітей - це необхідна умова їх якісної освіти. Без варіантів. Про навчання без зусиль можуть говорити тільки дилетанти або шахраї.
Так що, шановні учасники освітнього процесу, давайте активно позбуватися синдрому Полуботка та взаємних образ і переходити від перекладання відповідальності до співробітництва. Тільки спільними зусиллями зможемо досягти нашої мети – випускників з добрими знаннями.
Натхнення і успіхів нам усім!
