Сумна, похилена сосна…
Була важкою в неї доля:
вона росла не на роздоллі,
боролась за життя вона.
Зазнала від дерев біди,
що обступили тісним колом
і не давали їй ніколи
достатньо сонця та води.
Сосна хотіла в небо, страх,
піднялась навіть на корінні,
мов намагалась днем осіннім
злетіти в небо, наче птах.
Та, певно, рани не дали,
бо і в дерев вони бувають.
Й тепер по стовбуру стікають,
мов сльози, крапельки смоли.
Наталя Соловйова