- На початку XX ст. всі західноукраїнські землі продовжували перебувати у складі
Австро-Угорської імперії.
- Східна Галичина, де проживало українське населення в адміністративному
відношенні була об'єднана із Західною (польською) Галичиною в Королівство
Галіції і Лодомерії.
- Увесь цей край поділявся на 50 повітів.
- Окремою адміністративною територією була Буковина, до якої входило 10
повітів.
- Закарпатські землі складалися з 4 українських комітетів.
- Економіка на цих землях розвивалася уповільненими темпами, мала колоніальний характер, що виявлялося в її структурі та динаміці.
- Одним із найрельєфніших проявів цього процесу був вивіз сировини із західноукраїнських земель до метрополії на переробку. Сировина становила понад 90 % всього експорту із західноукраїнських земель в інші країни. Природні багатства краю експлуатувалися нераціонально, по-хижацьки.
- Переважна більшість західноукраїнських підприємств була дрібною і маломеханізованою.
- Про колоніальний характер Галичини свідчить її галузева структура, яка характеризувалася перевагою харчових підприємств (34,3 %), лісозаготівлі та обробки лісу (20 %). Підприємства машинобудування, ремонту, металообробки
складали лише 10%.
-З традиційних галузей успішно розвивався видобуток солі. У 1906 р. на частку
Галичини припадало 64% вартості загально державного виробництва солі.
- Проте західноукраїнські землі не обійшли й нові тенденції розвитку.
- Як і у світовій економіці в цілому, тут з'являються монополії, здебільшого
іноземні.
- Англо-австро-німецький концерн контролював 75% видобутку та переробки
нафти в Галичині, у Закарпатті австрійському капіталові належало 45 % акцій
великих угорських банків.
-Західноукраїнський регіон перетворився на ринок збуту товарів, вироблених
розвинутішими промисловими державами, потреби краю задовольнялися
переважно імпортними фабричними промисловими товарами.
- Західноукраїнські землі залишалися відсталими аграрними провінціями Австро-Угорщини.
- У сільському господарстві було зайнято близько 90% населення.
- Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволодіння.
- Поміщикам належало понад 40% усіх земель.
- Серед поміщиків переважали іноземці: поляки у Галичині, румуни — у Буковині, угорці — у Закарпатті.
- Основна маса селян страждала від малоземелля.
- незаможні селяни орендували землю в інших селян чи поміщиків, ішли
працювати на заводи, ходили на заробітки до Бессарабії, Південної України.
- На селі збереглися напівкріпосницькі порядки. На Поділлі селяни навіть за
гриби, зібрані у лісі, відпрацьовували поміщику два дні, стільки ж за кожен сніп
скошеної трави.
- Становище українського селянства погіршувалося зловживаннями влади,
соціальною дискримінацією.
-Чиновники завищували якість селянської землі, що призводило до того, що
селяни в Галичині платили втричі більше поземельних податків, ніж поміщики.
- Становище українських селян в Галичині погіршувалося ще й тому, що
поміщиками переважно були поляки, які обіймали майже всі адміністративні
посади, у тому числі контролювали й суд.
- Роль органів місцевого самоврядування виконували Галицький і Буковинський сейми
- На початку XX ст. в Західній Україні розгорнулася боротьба за реформу виборчої системи, що була складовою частиною національно-визвольного руху.
- У результаті досить гострої боротьби (наприклад, лише в січні 1906 р. в Галичині відбулося близько 300 мітингів і зборів, у яких узяли участь майже 500 тис. осіб).
- Імператор Австро-Угорщини видав указ про запровадження нового виборчого закону. Однак суттєвих змін це не принесло, оскільки, як і раніше, закон забезпечував переваги для австро-угорської і польської буржуазії.
- Зберігалась недемократична система куріальних виборів до місцевих органів
влади.
- Лише в 1914 р. сейм ухвалив новий виборчий закон, згідно з яким українським
партіям надавалося 27,2% місць, українцям дозволялося обіймати посади
службовців урядових установ у повітах Галичини і Буковини. Проте система
виборів до місцевих органів влади так і не була змінена, й українці знаходилися
в нерівних умовах з іншими національними групами.
- На початку XX ст. у Галичині визначилися три напрямки політичної думки:
- москвофільський, який поволі спадав;
- австрійський ультралоялізм, тобто орієнтація на Австро-Угорщину і вірність
династії Габсбургів;
-самостійницький, державницький, за створення Української незалежної
держави.
- Значну роль у суспільно-політичному житті Галичини в той час починає відігравати митрополит Галицький (греко-католицька церква) Андрій Шептицький (1900-1944).
- Складовою частиною національно-визвольного руху українців на західноукраїнських землях була боротьба за національну освіту, зокрема за український університет. Ця боротьба відбувалася в умовах жорстокого протистояння з польськими шовіністами, яке доходило до збройних сутичок.
- У 1902 р. була заснована організація «Січ», що ставила своїм завданням фізичне
виховання української молоді.
- Ще раніше (1894 р.) в Східній Галичині існували аналогічні товариства під
назвою «Соколи».
Більшість української громадськості в Галичині в цей час займала проавстрійську — антиросійську позицію. Це пояснюється тим, що політика Російського уряду була активно ворожою українцям, як у самій Росії, так і за її межами.
