СМУТОК
Одного вечора, десь напередодні Різдва, бабуся готувала на кухні різдвяний пиріг і чарівне печиво-сніжинки, час від часу поглядаючи у вікно. Поруч з нею сиділа внучка та спостерігала за мистецтвом володіння тістом і його перетворенням у вишукані солодощі.
— Бабусю, що ти там шукаєш на вулиці?
— Дивлюся, які сумні обличчя у людей, але ж скоро будуть такі дивовижні, світлі свята… Саме час для радості.
— Що, у людей немає сили навіть радіти, а є тільки сумувати?
— Можливо, ми так засмучуємося через те, що хочемо або чекаємо завтра, що не помічаємо світлих моментів уже сьогодні. Так і втрачаємо радість.
— Що ж робити? — зітхнувши, запитала внучка.
— Точно не знаю, але, думаю, треба радіти самому, а радість дуже заразлива. Візьми це чудове печиво і порадуй своїх друзів у школі. Нехай радість триває, а продовжити її може кожен.
— А, зрозуміла, — відповіла внучка, — не чекати радість, а створювати її.
— Ти моя розумничка, — сказала бабуся, намазавши носик дівчинки борошном. І вони ще довго сміялися.
Завдання до казки:
1. Згадати радісні моменти.
2. Згадати, коли хтось зробив Вас радісним.
3. Згадати, коли Ви зробили когось радісним.
4. Намалювати радість собі й іншому.
5. Зробити загальний малюнок радості.
@ Вікторія Назаревич 2020 «Прості казки»
