01 лютого Оксані Лятуринській виповнилося 120 років
З цієї нагоди хочеться згадати про взаємини поетки з Уласом Самчуком і його оцінку мисткині.
Долі цих письменників склалися дещо однаково. Обоє –– родом з Волині. Навчалися у Кременецькій гімназії, опинилися в еміграції, у Празі, де Оксана входила до «Празької школи» письменників, а Улас підтримував дружні взаємини з "пражчанами"; перебували у таборах Ді-Пі. Згодом, у повоєнні роки, потрапили за океан. Останні 20 років життя Лятуринської минули у США, для Уласа рідною стала Канадська земля.
Самчук згадує, що під час зустрічей вони могли говорити і про містерію над світу, і про м’яту чи лепеху з Волині, запах якої ніби виповнював кімнату, а вони, як діти раділи, бо все їм уособлювало батьківщину.
Ось як пише про свою товаришку Улас: «Коли дивишся в її повні очі, іронічно примружені, видно що їй нелегко розстатися з Перуном, волхвами. Її світ десь там далеко, і коли вона після намагалася писати «прозою», то замість родинної епопеї вийшла збірочка віршів під прозу з назвою «Материнки». Це була поетика Божої ласки, призначеної лише вибраним».
