Слов’янські племена на території сучасної України з’явилися ще задовго до утворення Київської Русі й пройшли довгий шлях розвитку — від ранніх землеробських общин до об’єднань, які стали основою середньовічної держави.
1. Походження слов’ян
Етнічне коріння: слов’яни належали до індоєвропейської мовної спільноти.
Батьківщина слов’ян (за археологічними та лінгвістичними даними) — район середнього Дніпра, Прип’ятського Полісся та Верхнього Подністров’я.
Археологічна основа:
культура зарубинецька (ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.);
київська культура (ІІІ–V ст.);
пеньківська культура (V–VII ст.).
2. Розселення слов’ян у давнину
У VI–VII ст. слов’яни активно розселялися у трьох основних напрямках:
На північ — у напрямку Верхньої Волги (майбутні слов’яни-росичі).
На захід — у Центральну Європу (майбутні поляки, чехи, словаки).
На південь — у Карпати, на Балкани (майбутні серби, хорвати, болгари).
Територія України залишалася важливим ядром східнослов’янського світу.
3. Східнослов’янські племена на території України (VII–X ст.)
У літописі "Повість минулих літ" згадуються такі племена:
Поляни — середнє Подніпров’я, Київ і околиці.
Відомі як хлібороби й ремісники.
Мали розвинену торгівлю з Візантією та Хозарією.
Стали ядром Київської держави.
Древляни — Правобережне Полісся.
Назва від “дрімучі ліси”.
Займалися землеробством, мисливством.
Відомі конфліктом із княгинею Ольгою (X ст.).
Сіверяни — Лівобережжя Дніпра, басейн Десни, Сейму та Сули.
Під владою Хозарського каганату платили данину.
Торгували з південними країнами.
Дуліби (згодом бужани, волиняни) — Західна Волинь, басейн Західного Бугу.
Розвинуте землеробство і металургія.
Білих хорвати — Прикарпаття і частина Карпат.
Могли брати участь у заселенні Балкан.
Уличі — між Дністром і Південним Бугом.
Жили компактно, займалися землеробством.
Тривалий час чинили опір київським князям.
Тиверці — між Дністром і Дунаєм.
Контактували з балканськими народами.
Мали вихід до Чорного моря.
4. Господарство та побут
Землеробство: вирощували жито, пшеницю, ячмінь, просо, боби.
Тваринництво: розводили коней, корів, свиней, овець.
Ремесла: гончарство, ковальство, ткацтво, ювелірна справа.
Житло: напівземлянки та наземні зруби.
Транспорт: вози, човни-довбанки.
5. Суспільний устрій
Основна одиниця — родова громада (велика сім’я).
З часом виникають сусідські громади й ранньодержавні утворення.
Управління — віче (збори громади), старійшини, військові ватажки.
6. Військова справа
Озброєння: списи, луки, мечі, щити, бойові сокири.
Бойова тактика — засідки, стрімкі атаки.
Активно будували укріплені городища.
7. Релігійні вірування
Язичництво: поклоніння природним силам (Сонце, грім, вода, земля).
Верховні божества: Перун (громовержець), Дажбог (сонце), Велес (худоба, достаток), Мокош (родючість).
Культ предків, священні гаї, обрядові свята.
8. Значення слов’янських племен для історії України
Вони стали етнічною основою українського народу.
Сформували передумови для появи Київської Русі.
Зберегли й передали традиції землеробства, ремесел і самоврядування.
