Вітальне слово до учасниць розмовного клубу
Добридень, любі учасниці розмовного клубу «Говорімо українською»! Сьогодні — сьоме вересня, четвер, і наш бібліотечний годинник знову показує дванадцяту. Тож будемо розпочинати наше, якщо не помиляюсь, уже сімнадцяте заняття. Сімнадцяте — це якщо рахувати тільки засідання клубу в читальній залі бібліотеки. Якщо ж долучити до наших традиційних, аудиторних занять ще й екскурсії (сподіваюсь, вони вам сподобалися), то вийде, що ми сьогодні зустрічаємося з вами удвадцяте. Невеличкий ювілей! Символічно, що наша ювілейна зустріч припала на початок вересня. Адже вересень розпочинає осінь — пору врожаю. Згадаймо, який мовознавчий урожай ми з вами зібрали, і дозволимо собі трохи порадіти. Згадаймо наші творчі завдання, самостійні, контрольні роботи, дискусії, виступи. Ми нагороджуємо вашу вмотивовану, натхненну й згуртовану команду грамотою за успіхи у вивченні української мови і висловлюємо вам щиру вдячність! Ми завершили наш перший семестр у середині липня, в серпні розпочали другий. Першого вересня розпочався новий навчальний рік, в Україні святкували День знань і, мабуть, кожна з нас відчувала причетність до цього свята. Адже прагнення до знань — це те, що вирізняє вас і наповнює ваші життя певним сенсом.
Перша декада традиційно вересня багата на події та пам’ятні дати. Зокрема, 5 вересня — це Міжнародний день благодійності, 8 вересня — Міжнародний день грамотності. У Міжнародний день благодійності ми з удячністю згадуємо тих, кому не байдужі долі інших людей, — про тих, хто піклується, про тих, хто допомагає. Для багатьох українців благодійність стала вагомою частиною життя і навіть покликанням. Міжнародний день грамотності, проголошений Організацією Об’єднаних Націй у 1966 році, має на меті привернути увагу громадськості до проблеми неписьменності, яка не викорінена й дотепер — близько 770 мільйонів людей, згідно зі статистичними даними, не вміють читати й писати. А грамотність — це не лише письменність. Це фундамент життєвої компетентності людини, запорука успіху і якості життя, невіддільний складник гідності особистості. Бути грамотним означає бути обізнаним зі своїми правами, уміти відрізняти правду від неправди, протистояти маніпуляціям. Грамотна людина відкрита до нового, охоче розширює свій світогляд, критично оцінює почуте й побачене. Цікавиться історією, літературою, мистецтвом. А коли вже йдеться про мистецтво, то, мабуть, варто нагадати, що післязавтра, 9 вересня, ми святкуватимемо День українського кіно. Це професійне свято відзначається в Україні з 1996 року в другу суботу вересня.
Чому саме цього дня було вирішено вітати українських кінематографістів? Імовірно, тому, що 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра картини Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», головні ролі в якій зіграли Іван Миколайчук та Лариса Кадочникова. Не помилюся, якщо скажу, що на той час це була одна з найбільш самобутніх і найбільш видовищних кінострічок не лише в Україні, а й далеко за її межами. Фільм показували на міжнародних фестивалях в Італії, США, Аргентині, Швейцарії, Великій Британії, і всюди він мав приголомшливий успіх. А в 2021 році Спілка кінокритиків України присудила твору Параджанова перше місце серед 100 найкращих фільмів у історії українського кіно.
Прем’єрний показ «Тіней забутих предків» ознаменувався безпрецедентною подією — на сцену кінотеатру вийшов Іван Дзюба, літературознавець, «шістдесятник», автор праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Вручаючи квіти знімальній групі, Дзюба звернувся до глядачів з повідомленням про те, що в Україні почалися арешти творчої інтелігенції. А Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл з глядацької зали закликали підвестися зі своїх місць на знак протесту. І люди підвелися, хоч їх було й небагато. Однак репресивна машина продовжувала працювати. І. Дзюбу та В. Чорновола звільнили з роботи, В. Стуса виключили з аспірантури. Згодом кожного з них було заарештовано. А про подальшу долю І. Миколайчука та С. Параджанова ми дізнаємося з документальної стрічки «Іван Миколайчук: талант versus цензура». Автор цього фільму — історик і журналіст Вахтанг Кіпіані.
Після перегляду фільму буде обговорення впродовж 10–15 хвилин. Також ми подивимося відеосюжет про дружину Івана Миколайчука Марічку.
Під час підготовки цього виступу було використано матеріали сайтів Українського інституту національної пам’яті та Національного музею історії України.
