Чи траплялись, у вашому житті, ситуації коли має відбутись якась важлива подія, що може позитивно вплинути на ваше життя – співбесіда, презентація, побачення, тощо, та раптом на передодні цього важливого дійства у вас виникає сильне небажання його відвідувати? Конкретної, вагомої причини, здається, немає. Це ж саме те, чого ви хотіли, але чому ж тоді вам здається, що у вашому тілі виросла просто скеля ліні, і з кожним кроком на зустріч важливій події, кров у ваших ногах ніби перетворюється на чавун. Часом трапляються й такі випадки, коли раптово підіймається температура, зводить шлунок, отруєння, алергія, грип – тіло виходить з ладу.
Та коли все ж таки, ми слідуючи прикладу Барона Мюхнаузена, витягуємо себе, та змушуємо своє тіло та свідомість потрапити в призначене місце у відповідний час – усі симптоми магічним чином зникають, і ноги слухаються, і голос повертається, і тошноти як не було. Містика? Ні, психологічний опір!
Ширяєві визначаю поняття психологічного опору як сили в психіці людини, які протидіють імовірно неприємній ситуації. Ви здивуєтесь і запитаєте – «що тут є неприємного, наприклад, у презентації власної книги?», або «До чого тут може бути виконання улюбленої роботи за яку мені так добре заплатять? Невже це привід опиратись?».
Причина полягає значно глибше, адже психіка людини – це надзвичайний комп’ютер який вже прорахував всі імовірні варіанти реальності. Якщо котрісь пересікаються із нашими травмами, то підсвідомість запускає комплексний механізм для «захисту» від травмуючої події. Наприклад, такі симптоми з’явились у художника що відкриває власну виставку. Хтось, колись, в далекому дитинстві висміяв його продукт творчості, що спровокувало почуття сорому й сумнів у кожній наступній роботі, та ще цілий букет негативних переживань. Цей випадок вже давно забутий, витіснений тими самими захисними механізмами, а сам він на відмінно закінчив художню академію, та в такий відповідальний момент із глибин підсвідомості непомітно піднявся страх знову осоромитись. Таким чином ми самі себе оберігаємо від ситуації, що пов'язана з неминучістю болючих переживань.
Доречі, варто зазначити, що описане явище стає на перешкоді у пропрацюванні травми. Коли людина звертається за допомогою до психолога. І в ході роботи наближається до своєї травми, захисні механізми починають відводити в протилежну сторону, аби не відкривати проблему і проживати болі.
Оскільки таке явище опору виникає і при необхідності здійснити менш значимі дії, як наприклад : помити посуд, прочитати книгу, зробити гімнастичні вправи тощо, то ми не вдаємось в дослідження глибинних коренів цього «небажання», а позначаємо таким простим й відомим словом «лінощі».
Які ж причини спонукають нас опиратись:
-
Страх невдачі або й навпаки удачі, в тому випадку коли з успіхом на наші плечі лягає велика відповідальність чи з’являються певні обов’язки;
-
Відсутність мотивації, чи недостатньо чітко сформульована мета і людина просто не відчуває що є сенс в певних діях;
-
Звичка відкладати все на потім, що в професійній термінології позначається як «прокрастинація», і мобілізувати максимально всі свої ресурси в останній момент;
-
Страх, що виникає коли нам здається, що обсяг роботи неосяжний, або завдання надто глобальне;
-
Нецікаве заняття;
-
Перфекціонізм – все необхідно зробити ідеально, або й не починати, зазвичай це також базується на основі страху критики;
-
невпевненість в своїх силах;
-
сумнів в правильності дій;
Як все ж таки не піддатись стану опору та продовжувати рухатись далі?
1. Поставити собі запитання «чому саме я опираюсь?».
Дуже важливо розуміти себе, розібратися, чому ви уникаєте або відкладаєте здійснення якоїсь справи. Будь-який опір має вигоду, небажання щось робити, чимось продиктоване. Наприклад, якщо людині з надмірною вагою лінь займатися спортом, то цілком ймовірно, що мати велику вагу вигідно, так як зниження ваги зробить її більш привабливою для протилежної статі, а людина просто боїться будувати відносини, і зайва вага – це захист.
2. Дозвольте собі бути не досконалими.
Не помиляється тільки той хто нічого не робить. Страх помилитись переслідує людиною все життя — зі школи в інститут, потім на роботу, в сім’ю. Страх помилитися змушує уникати складних справ, відкладати їх на потім, людина використовує стратегію «уникнення неуспіху». Стратегія «досягнення успіху» стає затребуваною, і справді талановиті люди залишаються в тіні. Але й варто собі нагадати і те, що саме помилки й недоліки роблять нас такими унікальними, Пізанська вежа найкраще ілюструє наведене твердження
3. Великий шлях з маленького кроку.
Всі масштабні завдання складаються з менших етапів, а етапи можна розділити на ще менші пункти. Починіть з малого. Розбийте великий проект на підзадачі, починайте з того, що ясно і зрозуміло і вже можливо зробити. Не думайте про наступні етапи роботи, просто робіть. Вдало виконана частина завдання додає наснаги продовжувати далі. Якщо ж натхнення йде до вас повільно, то можна приділяти мінімум часу й зусиль завданням, але регулярно. Щодня читаючи по одній сторінці ви таки прочитаєте книгу.
4. Мотивація.
Це рушійний мотив, підстава для діяльності. Мотивація буває внутрішньої і зовнішньої, позитивною або негативною, стійкою і нестійкою. Для того аби щось зробити перш за все треба зрозуміти чи усвідомити для чого (кого) необхідна ця справа, яку потрібно зробити, що буде в результаті. Важливо, що мотив треба формулювати в позитивному ключі.
Найкращим прикладом мотивації є ілюстрація людини що хоче в туалет. Перешкод для неї не існує. При сильному бажанні «справити природню нужду» спробуйте запропонувати собі відмовки, якими ви завжди користуєтеся, коли відкладаєте початок якої-небудь справи. Наприклад, я зроблю це завтра, у мене не вийде, у інших це виходить краще. Або ще цікавіше — «я не зміг, тому що в туалеті було зайнято і мені не відчинили, у мене не було грошей заплатити, не було часу сходити в туалет, я і так дуже втомився …» Смішно, чи не так, якби не було так сумно. Ніякий опір не може з’явитись у випадку нагальної необхідності задоволення базових життєво важливих потреб.
5. Ставте реальні цілі.
Перш ніж поставити перед собою мету, ретельно продумайте, наскільки вона реальна для вас. Іноді надто складна мета є гальмом для діяльності, стає тим самим внутрішнім конфліктом.
6. Позитивний настрій.
Працюйте з хорошим настроєм, в цьому допоможе мотивація для діяльності. Якщо робота носить монотонний характер, та не вимагає абсолютної уважності розважте себе улюбленою музикою, фільмом чи приємною компанією. Гарний настрій запорука успішного виконання будь-яких справ.
7. Хороший план дій – це завжди економічно та ефективно.
Сили людини не безмежні, правильний розподіл енергії та ресурсів допоможе ефективно працювати і при тому зберігати «робочий настрій».
8. Відпочинок – це запорука повноцінної роботи.
Неможливо працювати в повну силу, з відмінним результатом завжди. Підтримувати своє тіло, розум і психіку в робочому стані допомагає як активний, так і пасивний відпочинок. Дуже часто, опірність виникає внаслідок втоми. Таким чином організм вмикає режим «аварійного відпочинку» та «енергозбереження» для продовження життєздатності.
9. Стимулюйте себе.
Дозвольте собі подаруночок чи заохочення яким ви потішите себе після виконаної роботи. Набагато приємніше братися за справу, коли за нею слідує винагорода. Це може бути похід в кіно, прогулянка, улюблена книга або куплена дрібничка, щось смачненьке, тощо.
10. Прислухайтесь до себе.
Дуже часто слова «треба» або «повинен» змушують відчувати почуття провини, особливо якщо «мусиш», а робити не хочеться. Слід розібратися, а чи справді це потрібно мені, чи це потрібно комусь іншому, чи збігається це з тим чого я хочу? Навчіться говорити «ні», уникайте маніпуляції. Часто наша лінь якраз і дає можливість з’ясувати, а що ж ми хочемо насправді.
