***
Волошки, волошки, волошки в житах.
Їх стільки, їх стільки, їх стільки, аж страх.
І там, на долині, і там, на горбі,
Такі темно-сині, такі голубі.
Чому ж то їх стільки, чому ж то, аж страх,
Чому ж то волошки цей рік у житах?
От, кажуть торік полягли юнаки,
Такі ясноокі і гарні такі.
Навіщо ішли й полягли осьде тут?
Чому так яскраво волошки цвітуть?
Чи хочуть сказати в рясному цвіту
Про тугу велику, про ясну мету?
Не рвіть їх, сестрички, волошок не рвіть
І черевичком, бува, не стопчіть!
Не рвіть їх, сестрички, бо жаль мені так:
Це, може, волошкою глянув юнак.
