Причини виникнення підліткової депресії

Роздуми за роботами

Елізабетт Конте і Микеле Ліпані

стаття, яку слід читати серцем.

Депресія у дітей – це те, що наш мозок відмовляється визнавати. Прояви депресії можуть виглядати по-різному: від нестабільності до діагнозу. Це щось більше, ніж просто поганий настрій і, на жаль, депресивні стани недооцінюються та ігноруються. Дитинство - це не тільки безтурботний період життя, але й ще період вразливості та незахищеності. Ця стаття про особливий досвід «порожнечі стосунків».

Сучасні підлітки живуть у складному суспільстві, де втрачаються звичні стереотипи та повним ходом йде пошук нових. Зміни відбуваються майже у кожній сфері. І це нестійке, сповнене тривоги суспільство потребує від підлітка стати його частиною. При цьому воно не пропонує ані інструкцій, ані чітких планів на майбутнє, бо їх немає. Сучасні хлопці та дівчата живуть в часі, коли є ілюзія, що все можливо, і все знаходиться у зоні досяжності. Виходячи на простори Інтернету, з часом починають вірити в міфи про успішність, а в реальному житті стикаються із критикою і знеціненням.

Підлітковий вік – це не тільки набуття незалежності, а й пошук свободи і можливостей, які ще слід відкрити. Для дорослих – це складний час: вони змушені виконувати батьківську роль, встановлювати правила, прищеплювати загальнолюдські цінності, спираючись на свій досвід, винахідливість у стосунках, вміння обирати демократичні засоби щодо обмежень запитів своєї дитини.

Депресивні феномени набули важливості на соціальному рівні, і це відбивається, наприклад, в статистиці самогубств серед молоді.

Аби визначити депресію у підлітка, слід провести ретельний і довготривалий період спостереження.

Основні симптоми проявляються через тіло і виражаються сомато-симптомами або поведінкою, яка може бути і протилежною до депресивного стану.

Зрозуміти дитину складно, тому що вона не усвідомлює, що СТРАЖДАЄ і не може висловити це словами. Дорослі, а особливо батьки, твердо переконані, що дитинство – це щаслива пора, тому їм досить складно усвідомити і побачити важливі послання дітей. Визнати наявність депресії у дитини для дорослого означає повісити на себе великий вантаж відчуття власного безсилля і безпорадності.

Не треба думати, що вони самі скажуть про те, що в них депресія! Ні, вони не будуть скаржитися вам прямо: у них для цього замало розуміння на тлі фізіологічних змін, що відбуваються з ними. Нейронні зв’язки формуються дуже швидко, і їм складно керувати почуттями та емоціями, а звідси виникають складнощі в побудові стосунків.

Для дітей підлітковий вік – це час перетворення, час руйнації батьківських обмежень у процесі пошуку своєї індивідуальності, це «момент, коли народжується суспільство майбутнього – і це схоже на пологи» (М.С. Лобб).

Такі різні, вони закликають світ почути звуки переходу.

Ця таблиця показує три сходинки зростання від індивідуальності до контакту.

У цей період руйнуються більшість із звичних способів взаємодії і поведінки, набутих у дитинстві, а значить батькам слід також міняти звичні способи спілкування.

Всі ці процеси повністю трансформують стосунки, що, в свою чергу, піднімають багато незагоєних ран із минулого як у дітей, так і у дорослих.

Якщо підтримувати намагання підлітка в його прагненні до комунікації, то це призведе до гармонії стосунків, перспективи, відкриття любові і надії. А батькам дасть упевненість у всьому, що було зроблено до сих пір для дитини, у здатності дитини до саморегуляції, упевненості у багатогранності іншої людини і життя як такого.

Якщо дитина відчуває неможливість бути почутою та зрозумілою, виникає стан внутрішньої травми, відчуття поразки, і дитина поступово відсторонюється та закривається. Недосяжність іншої людини може призвести до отримання досвіду болючої втрати близької людини в собі і, як наслідок, - до депресії як досвіду самотності і втрати надії на теплі, близькі стосунки.

Діяти стає сумно, агресія зникає і процес пізнання світу зупиняється.

Тут ми бачимо обережного і напруженого підлітка, його природнє бажання досліджувати світ відходить на другий план, а на перший план приходить відстороненість та опір.

Коли збудженню не вистачає підтримки, воно перетворюється на тривогу і десинзитизує (знижує чутливість) тіло, щоб воно не відчувало тривоги, і коли чуттєвість знижується, то й інтерес також знижений. Немає ані інтересу, ані стимулу, ані спонукань, ані прагнень. Людина дихає повітрям «чуттєвої нудьги» (М.С. Лобб).

Діти кажуть про втому, важкість, про відсутність сил та енергії, їм не вистачає слів і тут на допомогу приходять слова пісень. Вони занурюються в творчість, у якій знаходять розуміння їх стану. Життя їм здається темним, холодним, застиглим. Ми бачимо занурення в Інтернет або ігри, темний одяг, довге волосся, що закриває обличчя, тату та пірсинг.

Їм так хочеться опановувати багато нового: нові навички, досвід, ідентичність, але тільки не в стані депресії, в якому вони стикаються із власним відчуттям неадекватності й безпорадності – це теж важлива ознака депресивного стану: «Якщо я не можу відповідати очікуванням інших, мене немає взагалі».

Їх розриває конфлікт між «хочу бути – можу бути», «хочу зробити – можу зробити». І за цей період цей конфлікт вирішити просто неможливо. Ситуація ускладнюється, якщо очікування дорослих не виправдовуються і їхні очікування треба замінити тим, що необхідно саме дітям.

У підлітків може виникнути відчуття, що стати собою надзвичайно складно, відчуття неадекватності й сповільненості, безпорадності, страху виглядати нерозумним. Все це супроводжується нестачею слів, неможливістю ділитися досвідом. Слова і почуття здаються незграбними. І все частіше звучать слова: «Та не знаю я!», «А навіщо взагалі париться!?», «Бісить!».

Так страх маскується байдужістю і незацікавленістю, а головна потреба дитини - відчувати, що дорослі бачать, хто вона така, чи приймають її, і це стає твердим грунтом і опорою у зіткненні із новим: «Моє тіло підтримує мене, як раніше сім’я і мій дім». Якщо такої опори немає, ні на тіло (знаючи і розуміючи його мову), ні на почуття (через почуття приходить розуміння моїх потреб), ні на свій досвід (я той, хто вміє вирішувати конфлікти, вчитися, домовлятися…), то вибір до прийняття рішень втрачає свою силу, і це утруднює реалізацію планів.

Молоде покоління веде виснажливу боротьбу між протиріччями: який я є, яким я хочу бути і яким мене хочуть бачити. Хочеться порядку, а виходить хаос. Всі ці труднощі можуть призвести до «патології дії», коли будь-яка ініціатива стримується недостатністю відповідних ресурсів, - що заважає завершенню ініціативи, а підлітка залишає виснаженим, стомленим і незадоволеним. Головне, щоб підліток не взяв все це в свої руки, щоб вирішити справиться самому, бо це може призвести до поганих наслідків, страшніших ніж той стан, який він хоче виправити. Іноді йому потрібна тиша, момент перепочинку, момент побути на відстані від великої кількості подразників, від хаосу, в якому він відчуває ризик загубитися. Іноді прості слова: «Я буду поряд, коли я тобі знадоблюся» надихають та додають позитивної енергії.

Здатність не змінювати підлітка, а приймати його з тими переживаннями, що є тут і зараз, допоможуть знову повернути йому стан впевненості. Важливо сформувати довірливі стосунки, які перетворяться не на залежність, а на контакт, що підтримує зростання та незалежність підлітка. Приклад дорослого справлятися з труднощами показує дитині, що життя може бути щасливим і немає потреби панікувати.

Мовчання дитини часто говорить про неможливість висловити словами той стан, який йому складно розділити.

Якщо ви психолог, то треба створювати декілька каналів для вираження підлітком тих станів, які йому складно передати: малюнок, музика, метафора, танок тощо. Потрібно створити атмосферу, в якій розкриються багато можливостей для протистояння порожнечі.

У роботі з батьками перше, що важливо зробити, - це допомогти їм зрозуміти їх прагнення до контакту з дітьми, що криється за агресією чи наповнено тривогою та неможливістю виносити свій біль через страждання дітей.

Виклики сьогодення для нас, дорослих, – побудувати для молоді світ, у якому вони зможуть спиратися на стійкі стосунки для того, щоб виявляти і використовувати набутий досвід, зміцнити контакт і, не боячись, зустрічати все нове.