Фемінітиви — це назви жінок за сферою діяльності, професією, соціальним станом тощо.
У новому Українському правописі 2019 року фемінітиви та правила їхнього творення були затверджені для вживання. Тобто якщо раніше такі лексичні одиниці використовували лише у розмовному чи художньому мовленні, то зараз фемінітиви можуть вживатись в усіх сферах мовлення.
Насправді фемінітиви в українській мові існували давно. Дослідниця історії українських фемінітивів Марія Брус вказує, що їхнє виникнення сягає ще дописемної доби.
Як утворювати фемінітиви?
Відповідно до нових правил іменники на позначення осіб жіночої статі утворюємо від іменників чоловічого роду за допомогою суфіксів –к-, -иц-, -ин-, -ес- та інших.
Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ (авторка, дизайнерка).
Суфікс -иц- приєднуємо насамперед до основ на -ник (верстальник- верстальниця) та -ень (учень-учениця).
Суфікс -ин- сполучаємо з основами на -ець (кравець-кравчиня, плавець-плавчиня) та на приголосний (майстер-майстриня, філолог-філологиня).
Суфікс -ес- рідковживаний, зустрічається у небагатьох лексичних одиницях, які варто запам’ятати: дияконеса, патронеса, поетеса тощо.
Чому варто використовувати фемінітиви?
Фемінітиви є автентичним явищем для української мови. Отже, з мовної точки зору їхнє використання є цілком нормальним та доцільним.
З погляду соціолінгвістики, мова дуже тісно пов’язана з нашим менталітетом. Вона відображає цінності та категорії мислення соціуму. Мовні особливості переходять із покоління в покоління. Тобто мова не лише відображає цінності та світогляд нації, а й одночасно закладає культурні традиції.
Сьогодні в результаті поширення гендерної рівності цілком природно, що й мова прагне до гендерного балансу. Це відображає соціальні зміни й одночасно визначає менталітет мовців — як індивідуальний, так і національний.
Що не так з учнями й ученицями?
Сьогодні вживання фемінітивів стало дуже модним та популярним, але не завжди це виправдано. Наприклад, використання їх у парі з іменником у формі множини. В українській мові іменники у формі множини не мають категорії роду. Ми передбачаємо всі роди, якщо вживаємо слово у множині.
То що ж не так з учнями й ученицями? Такого звертання просто не існує. Правильно сказати учні. Так само не захисники й захисниці, а захисники; не студенти й студентки, а студенти тощо.
Це чудово, що ми повернули фемінітиви в літературну мову, у всі її стилі, видаємо словники фемінітивів, уживаємо їх у повсякденному мовленні. Але не потрібно втручатися в граматику. Множина роду не має. Саме тому, коли ми звертаємося до когось і вживаємо іменник у формі множини, то не потрібно ще вживати якусь додаткову форму. Для чого це? Щоб підкреслити важливість жінок чи повагу до них? Думаю, це можна зробити іншими мовними засобами, не ламаючи граматику. Не знаю, як інші, але я відчуваю навіть якусь штучність, коли чую такого роду звертання, і це відштовхує як від мовця, так і від фемінітивів.
