Милий солдате, що сниться тобі
в окопах холодних страшної війни?
Чи мати сумная, що стоїть у вікна,
фото тримає і Бога блага...
Чи батько, на скроні якого лягла сивина,
серце розбите, бо сина чека...
А може, сестричка чи братик маленькі,
у школі за партою сидять веселенькі...
Чи очі коханої, милі вуста,
що п'янко цілують до забуття...
А може, у снах твоїх кулі свистять,
і очі друга погаслі на тебе глядять
з питанням німим: "Чому я у вічність пішов назавжди?.."
І ти прокидаєшся під дзвін канонад,
у руки береш свій автомат,
з молитвою знову ідеш ти у бій:
"О Боже мій милий, врятуй і прикрий!.."
В моїх же снах - далеко війна,
бо завдяки тобі її тут нема...
Скоро над містом сади зацвітуть,
над вишнями знову джмелі загудуть...
Прокинеться сонце - день настає:
в роботі, турботі вирує усе...
Веселка сміється, дощем полива...
А тебе, солдате, градами знов накрива?..
Отак і живем в паралельних світах,
і кожен своє бачить у снах...
Та тільки єднає нас мрія одна,
щоб швидше скінчилась ця люта війна,
щоб повернулись живими герої додому,
щоб ніжні руки зняли їхню втому,
щоб із руїни повстала країна,
а над світом гордо зазвучало:
"Слава Україні!"
