***
А я хочу жити у світі,
Де панує лише доброта,
І усміхнені ходять діти,
І не знають слово «біда».
Хай наш світ розмалює веселка,
І дарує сонце тепло,
І на небі зникне хмаринка,
І блакить засіяє знов.
Я запитую Бога вранці:
- Існуватиме світ без зла?
Де знайти ті зернятка щастя,
Щоб засіяти поле добра?
- Милосердними будьте люди,
І долоньки свої простягніть,
Бо для когось це порятунок,
Ще одна надія в житті.
Про Шевченка на мить згадалось,
Словом добрим людей зігрівав,
У думках своїх не вагався,
До одного усіх закликав:
«Об’єднайтеся всі навколо!
Благодать небесна зійде,
Добрі справи замінять злобу,
І лід зникне з людських сердець!»
***
Люблю свою бабусю всією душею.
Вона найкраща із усіх бабусь!
Всміхнеться лагідно, і світ радіє,
Коли сумує-дощ іде.
В її хатинці, наче у музеї.
Там пряла є і купа рушників,
А у кутку висить портрет Шевченка,
Ще прадід мій купив його колись.
Реліквію сімейну всі цінують.
В смушковій шапці і у кожусі,
А на обличчі сум… він так хвилює:
Ти усміхнись, Кобзарю, й оживи!
Бо українцям хочеться радіти,
І вільно жити, і співать пісні.
Охороняють нас прадавні обереги.
Святі реліквії ти, бережи завжди!
