Підкиньте дров. Бо завмира життя.
Підкиньте дров, хай в серці не згасає.
Хай весь непотріб - все кругом сміття
В цій боротьбі усе повигорає.
Хай тіло спрагле зробить перший крок
І ступить в цю осінню мокротечу.
І на питання - як ти, мила? ОК!
Я тут! я - є! Долаю порожнечу.
Підкиньте дров у полум'я війни.
Нехай вона згорить дотла й навіки.
Нехай повернуться з фронтів сини
Й людська любов буде для них за ліки.
Хай жар пече, хай попіл вигора.
Хай плаче пугач на уривках долі.
Підкиньте дров, пора уже пора.
Бо вже палають золотом тополі.
Розпаліть піч, забуту нашу піч.
Вона зігріє і усіх пригорне.
Вона розтопить на пательні ніч
І згине з серця все, що було чорне.
Вогонь і нищить. І вогонь - трима
Холодне тіло на високій ноті.
Він подолає позначку - зима
Й воскресне у осінній позолоті.
Гори, гори. Вже грубка аж пашить.
Вже серце промовляє - знову б'юся!
І хоч зима захекана спішить,
Я їй кричу - тебе я не боюся!
Галина Потопляк
14.10.25.
Зображення: ШІ