„Багато пам’ятникiв минулого є в степах України. Це i степовi могили, i кам’янi „баби“, що стояли на цих могилах, i, нарештi, рiзнi речi, якi знаходять у могилах“, — читаємо в статтi про археологiчнi знахiдки. Але про якi пам’ятники пише автор статтi? Адже слово „пам’ятник“ означає українською мовою монумент, меморiальну споруду (обелiск, плита, пiрамiда), про якi нема й згадки в статтi. Те, про що оповiдається в статтi, є не пам’ятники, а пам’ятки, цебто речi, що належать до культури минулого, як це бачимо в фразi: „Комiсiя передусiм хотiла дiзнатися про всi старовиннi пам’ятки, що збереглися в Пiвденно-захiдному краї: давнi церкви, замки, первiснi вали, могили, городища“ (О. Iваненко). Слово „пам’ятка“ вживається й у значеннях „рiч, дана на згадку“: „Це перо я дала тобi колись на пам’ятку“ (Леся Українка), — „книжка, де викладаються певнi вiдомостi чи настанови“: „Iнститут готує до видання пам’ятку бригадира з квадратно-гнiздового способу посадки деяких овочевих культур i картоплi“ („Радянська Україна“) — та як синонiм iменника „пам’ять“: „Цi шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам’ятку про нашу щиру любов“ (I. Нечуй-Левицький).
Слiд знати вислiв „запaсти в пам’ятку“, вiдповiдний росiйському „запечатлеться в памяти“: „Запала їм у пам’ятку її краса, врода дiвоча“ (Панас Мирний).
Пам’ятник на могилi звичайно зветься „надгробник“: „Я спорудив собi надгробник вiкопомний“ (М. Старицький), — або „надгробок“: "Чернiгiвськi земляки, вкупi з сином поета, становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок“ (М. Коцюбинський).
Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо
