Екс-міністр відрапортував про наступні здобутки:
• "Насамперед нам удалося посилити прозорість і доброчесність управління.
Було переглянуто підходи до фінансування університетів і запроваджено прозоріші правила розподілу державних коштів, які почали враховувати результати діяльності закладів, їхню наукову спроможність, міжнародну присутність, працевлаштування випускників та підготовку фахівців для пріоритетних галузей економіки.
• Ще одним важливим результатом стало повернення освіти до переліку державних пріоритетів.
У державній політиці пріоритети визначають не словами, а ресурсом, який держава готова на них спрямовувати. І в цьому сенсі останні роки були дуже показовими.
• Іншим важливим напрямом стало повернення міжнародної суб'єктності української освіти і науки.
На початку повномасштабної війни питання полягало не лише в тому, чи вистоїть українська система освіти. Йшлося також про те, чи віритиме світ у її майбутнє. За ці роки вдалося побудувати безпрецедентну для української освіти екосистему міжнародної підтримки.
• Мабуть, одним із найважливіших результатів стало й те, що нам вдалося продовжити зміни.
Війна створює багато аргументів на користь того, щоб відкласти реформи. Завжди можна сказати, що зараз не час, що спочатку потрібно вирішити більш нагальні проблеми. Але ми свідомо обрали інший підхід.
Попри спротив, критику, численні труднощі і нерідко непопулярність окремих рішень удалося продовжити раніше розпочаті зміни і мати сміливість запускати нові".
Ще раз.
Вони вважають, що посилити прозорість і доброчесність (якраз ми аналізували як "доброчесно" проходять конкурси з відбору директорів шкіл), повернули освіту до переліку державних пріоритетів (до речі, всі і завжди очільники це декларували!), вдалося побудувати екосистему міжнародної підтримки (мова про "золотий дощ" із грантів "на реформи") і вдалося продовжити зміни (на жаль, це не були зміни на краще)...
Немає слів...
НУШо?!
Андрій Бутенко. 47 років. Закінчив Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова. У школі працював чотири роки. Вишнівська загальноосвітня школа №2 (місто Вишневе, Київська область). Паралельно навчався в аспірантурі рідного університету.
Потім майже 16 років працював у Європейському університеті.
Згодом понад 7 років на двох керівних посадах у Національному агентстві із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).
Повторюю напутній пост, який я писав його "попєрєдніку":
Під час наступної спроби освітніх реформ нам треба буде все зробити навпаки:
• Спочатку забезпечимо реальне підвищення зарплати вчителя (створення умов для його професійного розвитку тощо), а потім проголошуватимемо реформи і вже не пустопорожні лозунги на кшталт «Вчителі – важливі!».
• Не педагогічна спільнота буде працювати на «авторитет» міністерки(ра), а міністерка(р) буде працювати на авторитет учителя. І звітуватиме про те, що вона(він) і її(його) команда зробили для нас. А ми будемо періодично навідуватись у МОН і лагідно запитувати: а міністерка(р) проводять у вас щодня «ранкові зустрічі» чи "а де у вас тут осередок творчості"?!
• Ми взагалі не будемо доручати будь-якій освітній конторі проводити хоч якісь реформи, а спочатку докорінно реформуємо ці контори. Бо досі вони хотіли реформувати нас, не реформуючи себе. Тож почнемо з реформування системи управління, реальної дебюрократизації, ліквідації конкурсо-ювілейо-сертифікато- та інших маній та освітніх маразмів.
• Ми не будемо покладати надії на якихось самопризначених «агентами змін» заробітчан та спритників, а запустимо головний ресурс розвитку освіти – свободу творити і витворяти. Тоді справжнім агентом змін зможе стати кожен.
• А ще ми не будемо створювати нові псевдореформаторські структури під «своїх», під прикриттям яких уже сформували нову привілейовану високооплачувану верству освітянської бюрократії, а навпаки почнемо з того, що ліквідуємо усі ці «шарашкині контори». Старі і нові…
• Ми розженемо наколоМОНівських дуполизів звичайних, які всі ці роки створювали теплу ванну для «голого короля». І… зробимо ставку на «огульних критиканів», які створять культуру творчого незадоволення. Без якої реформи ну ніяк не зрушаться з мертвої точки.
• Нам вистачить розуму зрозуміти, що реформи як і гроші люблять тишу, тому всю енергію освітянського потяга ми ні в якому разі не будемо перенаправляти у свисток (самопіар, звітики з відосіками тощо).
• А ще ми…
Втікає.
Поки не наздогнали.
Побажання №1 новому міністрові: припинити спускати всю енергію освітянського потяга у свисток (пустопорожні шоу, "прокачки", відосіки та фотозвітики).
