Останній день літа.
Все сяйвом облито.
Над гаєм – бездонна блакить.
І літа так шкода...
Легка прохолода
В ранковім повітрі тремтить.
Іду поміж кленів:
Ще й досі зелені,
Та тільки притихлі якісь.
Й не віриться зовсім,
Що завтра вже осінь
Блукатиме стежками скрізь.
І з пензлем уміло
Візьметься за діло –
Засяють нові кольори.
Яскраве, барвисте
Кружлятиме листя,
Як завжди, цієї пори.
Поля вздовж дороги
В обіймах тривоги
Чекатимуть з сумом дощів.
І кожен побачить,
Як небо заплаче,
Провівши у вирій птахів.
А поки-що – літо –
Тож треба радіти,
Гуляючи в тихім гаю.
А клени ці навіть
Слід взяти на пам’ять
У завтрашню осінь свою.
Наталя Соловйова