ОСІНЬ ДУШІ
У безнадії скупані думки
Ще мостяться, зневірені, поспати.
А долею пошарпані роки
Блукають біля згорбленої хати.
Знов душу вкотре болем обпекло –
Багряно-золоте горить багаття.
Життя вже котиться на пагорб за селом –
Давно жовтавим відцвіло лататтям.
Самотня осінь дивиться на світ
Сумними синьо-сірими очима,
Ховаючи печаль прожитих літ
В журавликів під крильцями-плечима.
25.10.2019
© Олена Прадійчук
