Осінь

СЛЬОТАВИТЬ ОСІНЬ

Сльотавить осінь… Мабуть, за літами…

Кленове листя змокло, одиноке.

І мастять скло сполошені патьоки:

Золочення верхівок позлітало.

Умило мжичкою махру жоржини.

Сльотавить осінь. Чи не за літами?

Серця-жарини – вітром калатало,

За миром квіти сонячні тужили.

Насилля. Зло. Затьмарена реальність

Мете життя, неначе лист опалий.

Сльотавить осінь. Ні, не за літами –

Війна ж бо… невблаганна та безжальна.

Ми ж вірити в добро не перестали.

Дощу, красі радіти, перехожим.

Сльотавить осінь… Та не це тривожить:

Сумуємо за мирними літами.

Чайка Білоозерянська