Додому на щиті повернувся вірний син України, спортсмен, тренер, Воїн Олександр КАЛІНІЧЕНКО. І сьогодні ми, фастівчани, попрощалися з ним, з учнем Фастівської школи №7.
Олександр Калініченко – легенда веслування та Воїн світла. Його життєвий шлях – це історія про відданість справі, силу духу, любов до родини й Батьківщини.
Калініченко Олександр Анатолійович народився 18 травня 1966 року у місті Фастів, Київської області. Виріс у родині, де цінували працю, витримку та гідність — риси, які він проніс через усе своє життя.
У 1983 році, ще юнаком, він став чемпіоном Європи серед юніорів у складі каное-сімки, повторивши досягнення старшого брата. Надалі здобував нагороди на численних всеукраїнських і міжнародних змаганнях. У дуеті з Віктором Ренейським у 1986 році виборов срібну медаль чемпіонату світу у Монреалі (500 м). Ще через рік здобув золото на всесоюзній першості на дистанції 10 000 метрів. Після розпаду радянського союзу у складі збірної України у 1993 році здобув бронзу чемпіонату світу в Копенгагені у складі каное-четвірки.
За спортивні досягнення удостоєний почесного звання "Майстер спорту СРСР міжнародного класу".
Закінчив Київський державний інститут фізичної культури (1990), кваліфікація – викладач-тренер з веслувального спорту. Багато років працював тренером, передаючи свій досвід молодому поколінню.
З початком повномасштабного вторгнення 12 березня 2022 року Олександр добровольцем пішов до Збройних Сил України. Відважно боронив Батьківщину, починаючи з Київської області, згодом – у боях за Бахмут. Після контузії 4 січня 2023 року продовжив службу, не зважаючи на поранення. За героїзм під час оборони міста 31 травня 2023 року був нагороджений медаллю "За оборону Бахмута".
У подальшому боронив Україну на Куп’янському напрямку, а з листопада 2023 року – на Запорізькому.
30 листопада 2023 року, після виходу на бойове завдання, перестав виходити на зв’язок. Відтоді вважався зниклим безвісти. Усі вірили в його порятунок і понад півтора року тривали пошуки через офіційні й волонтерські канали. На жаль, згодом підтвердилася його загибель.
Олександр Калініченко – це приклад гідності, честі, сили й відданості.
У сімейному колі він був турботливим чоловіком і люблячим батьком. Вдома на нього чекали дружина, донька, син, брат, рідні, друзі та вихованці.
Його відданість, людяність, здатність підтримати й залишатися сильним у складні моменти — назавжди залишаться у серцях тих, хто його знав.
Його побратими згадують:
«Він був не просто колегою — він був братом по духу, мужнім воїном і людиною великої гідності. У строю та в житті — завжди надійний, відповідальний, справедливий. Він був тим, на кого можна було покластись у найскладніші моменти. Завжди перший, коли потрібна була допомога, завжди поруч, коли важко. Його серце билося в ритмі служби, в ритмі любові до України та до побратимів».
Серце Олександра Калініченка перестало битись у бою за незалежність та територіальну цілісність України. Але пам’ять про нього — світла, сильна, вічна.
Вічна слава та світла пам'ять Герою України!
Джерело: Фастівська Міська Рада від 10 травня 2025 року.
Джерело обкладинки: http://www.nbuv.gov.ua/node/6254
