Що вам видиться у нічних кошмарах? Вас розриває зграя вовків на криваві шмаття? Орел викльовує очі? Ви тонете у багнюці? Вас розчленовує Джек-Різник? Все це ніщо у порівнянні з очікуванням свого першого уроку в сьомому класі, щоб ви розуміли в цьому віці діти особливо в’їдливі та емоційно нестабільні, особливо, коли ти виглядаєш як семикласниця. Особливо, коли, зайшовши до класу, учні прийняли тебе за новеньку й почали ділитися припущеннями з приводу «стрьомної» студентки-практикантки з філологічного факультету, адже хто в здоровому глузді погодиться досконало штудіювати норми сучасної української літературної мови, та й не зовсім сучасної – старослов’янської (все життя мріяла про вивчення мови часів Київської Русі), тільки «довбонута гранітом науки» (цитата наведена дослівно). Тож зізнаватися стало ой як ніяково, вже через страх бути спаленою учнівською інквізицією на багатті з тлумачного, орфографічного, фразеологічного, іншомовних слів, орфоепічного словників. Але класна керівничка зруйнувала всі мої плани погратися в шпигуна-розвідника з цими «милими» дітлахами пубертатного періоду, вирішивши відрекомендувати нового практиканта. Що ж ніколи в мене ще не сіпалося око та кутик губ одночасно.
Тож, керуючись народною мудрістю «Вовків боятися – в ліс не ходити», хоча краще б я сходила поспілкуватися з цими милими хижими створіннями до лісу ніж опинитися в замкненому приміщенню із 35 дещо ображеними учнями. Довелося проводити свій перший урок. Адже головне правило кожного вчителя: «Не можна показувати їм, що ти їх боїшся», а друге правило вчителя: «Дивися їм просто в очі, щоб знали: хто тут Big Boss».
На превелике моє здивування перші педагогічні 45 хвилин проминули напрочуд швидко і не були такими провальними, як я собі це уявляла. Іноді моя бурхлива фантазія грає зі мною злий жарт і заводить у непролазні нетрі. Правда я не пам’ятаю ні теми уроку, ні відповіді учнів, ні те, чим сама займалася, враження ніби перебувала у стані афекту.
І цей бар’єр подоланий, виявилося, що я шалено хвилююсь до початку уроку, чи заходу, чи виступу на конференції, а тільки-но починаю говорити, ніби хто клацнув якимось перемикачем, і ось вже я спокійно, впевнено, гучним голосом пояснюю матеріал. Неочікувано для мене, хоч не тріумф із гучними оваціями, але ж далеко не повне фіаско.
Та й мої перші учні виявилися допитливими та енергійними вихованцями. Про них я завжди згадую лише з теплотою та щирою посмішкою. Йти від них ой як не хотілося.