ОСТАННІ СЕРПНЯ ДНІ СПЛИВАЮТЬ, ЛИНУТЬ, ТАНУТЬ…
ЗАСТИГШИ, СЯЙВО ЇХ ВБИРА ДУША МОЯ:
ТАК ЩЕДРО НАОСТАНОК СОНЦЕ ЗІГРІВАЄ,
АЛЕ ВНОЧІ ВЖЕ СВІЖІСТЬ ОГОРТА.
МІЙ ЗІР ТАК ЖАДІБНО ПО КРИХІТЦІ ВБИРАЄ
ПОЛІТ МЕТЕЛИКА І БАБКИ… ДЗВІН СТРУМКА
ЧАРУЄ, НЕВБЛАГАННО СПОВІЩАЯ:
«НЕВПИННА ЧАСУ ВІЧНОГО ХОДА».
МІЙ ЗІР МИЛУЮТЬ КВІТИ, РІЗНОТРАВ’Я …
ЛЕГЕНІ СПОВНЮЄ ГІРКИЙ ЇХ АРОМАТ …
ЖНИВА ЖИТТЯ … СЕРПАНОК СЕРПНЯ ТАНЕ…
ЦВІТІННЯ ВЕРЕСУ НЕВПИННО НАБЛИЖА…
ТА ВЕРЕСУ ЦВІСТИ ЩЕ ДОВГО, ДО МОРОЗІВ,
БДЖОЛИНИЙ СПІВ У МЕД ЦЕЙ ЦВІТ УВЕСЬ ЗБЕРЕ.
П'ЯНИТЬ НАБЛИЖЕННЯ ОСІННЬОГО УЗВОЗУ,
І КОЖНВ МИТЬ БУТТЯ ТАК ГОСТРО В НАС БРИНИТЬ
