Навчання в Україні під час війни.
Мені як вчителю, зараз дуже важко на душі. Тому що рідні мої на війні, а працювати потрібно. Стараюся кожен день підготуватися відповідально до уроку, щоб він пройшов ефективно. Настрою немає взагалі, але задля дітей, стараюся посміхатися, та веселити їх. Звичайно, тепер не до веселощів, але й опускати руки не хочеться.
Рветься моя душа на частини. Тато з братом на війні, деякі учні за кордоном, а я ніби вдома перед комп'ютером, але й ніби не тут.
Стараюся шукати різні ресурси, для підняття бойового духу.
Я - вчитель. Інформаційний ресурс учнів.
Я - педагог. Не маю права здаватися, щоб я надалі не бачила. Підтримка не відчувається. Біль в серці тільки посилюється.
Сподіваюся....не тільки я така. Вірю в те, що інші вчителі менш зневірені та веселіші ніж я.
