Нам потрібна доказова освіта! 

Не варто хапатись за те, що, на думку далеких від реальної освіти "агентів змін" на грантах, модно (інноваційно, бомбезно, мегакруто, ефектно тощо), а застосовувати те, ЩО РЕАЛЬНО ПРАЦЮЄ.
Одну таку королеву рехворм уже скинули з "трону". У них.
Наші ж "королеви" досі чіпляють українським вчителям на вуха локшину, яку вони скопіювали у їхніх екс "королев".
Найстрашніше запитання для впроваджувачів усілякої псевдоінноваційної дурні, на кшталт "оцінювання за групами результатів": покажіть наукові підтвердження того, що це дає прорив до вищої якості освіти.
Яка ймовірніть того, що додаткові дуже значні трудовитрати варті очікуваних результатів? Доведіть це!
Чи от уже пройшло 8 років з того часу, як ви створили "новий освітній простір НУШ" у початковій школі. Чи є наукові підтвердження того, що українська практика реалізації вкрай застарілої концепції зонування освітнього простору(осередочки з наліпочками), призвела до якісного прориву?
Якщо немає, хто винен, яку поніс відповідальність і що робити з цієї дурнею далі?

"Ще кілька років тому Люсі Калкінс була для багатьох американських вчителів і батьків справжнім божеством. Тисячі шкіл США використовували її навчальну програму «Одиниці навчання», щоб навчити дітей читати та писати. Два десятиліття тому її керівні принципи — що діти найкраще навчаються, коли люблять читати, і що вчителі повинні намагатися вселяти цю любов — стали центральним елементом навчальної програми в державних школах Нью-Йорка.
Її підхід поширився через інститут, який вона заснувала в Педагогічному коледжі Колумбійського університету, і поширився ще далі через навчальні матеріали від її видавця. Багато вчителів не кажуть, що використовують програму «Одиниці навчання» за назвою. Вони просто кажуть, що «навчають по Люсі».

"The New Yorker описав підхід Калкінс як «грамотність за вібраціями», а в редакційній статті New York Post назвав її ініціативу «катастрофою», яка була «нав’язана поколінням американських дітей». Заголовок проголошував, що вона «зруйнувала незліченну кількість життів».
Коли відомий когнітивний психолог з Гарварду Стівен Пінкер поділився статтею про Калкінс на X, він нарікав на «скандал з освітніми школами, які пропагують шарлатанство у читанні».
Королеву Люсі було скинуто з трону".
https://www.theatlantic.com/magazine/archive/2024/12/lucy-calkins-child-literacy-teaching-methodology/680394/?link_source=ta_first_comment&taid=68f213b09e4d7000015e9e95&utm_campaign=the-atlantic&utm_content=edit-promo&utm_medium=social&utm_source=facebook&fbclid=IwY2xjawNgIuVleHRuA2FlbQIxMABicmlkETFyeDNFQjZPcGloY2dPWUVEAR7W0rqsjtmS0fvf2g4RABGi88r-34UBRQsLY6bcuISKsnJLnMSGRXqHI5noHw_aem_0kdX38tn2W_JWqQ38TYITw

Чому провалилась королева читання Люсі?
Бо її підхід базувався на «романтичних» уявленнях про грамотність: діти спочатку закохуються в книги, а потім якимось чарівним чином навчаються читати.
Наприклад, діти самі можуть вивчити алфавіт, розпізнаючи літери у навколишньому середовищі («літери монограм на своїх рушниках для ванни» тощо).
У нас теж були люди, які цілком серйозно розпатякували про те, що табличка множення якимось дивом сама себе вивчить, тож не треба нею "травмувати" та перевантажувати вразливих дітей-сніжинок.

P.S. Що робити нормальному вчителеві в умовах нав’язування сумнівних інновацій зверху?
Навчилися тихо ігнорувати те, що неефективне, та інтегрувати лише те, що спрацьовує у їхньому класі тут і зараз.
Власне нас і рятує те, що саме так роблять більшість досвідчених вчителів, які пережили десятиліття змін у навчальних програмах. Бо одна програма ніколи не буде найкращою програмою для всіх. Та навіть не завжди це найкраща програма для дитини, яка її добре опановує.
Діти – не коробки заморожених овочів, для яких створюється універсальний метод «розморожування» та приготування. З огляду на різноманітність учнів, шкільні адміністратори мають заохочувати різноманітність підходів до вчителювання.
А ще треба в поксякденну педагогічну практику запровадити підхід: зворотне проектування успіху. Навчитися розпізнавати те, що руйнує освіту і робити прямо протилежне.