Якщо вибрали хибну послідовність дій, все йтиме «наперекосяк» із реформуванням освіти.
Вийшло так, не просто перший ґудзик застібнуто неправильно, а й піджак та сорочка одягнуті «шиворот-навиворіт» і задом на перед.
Ми звикли ґудзики сорочки застібати зверху, але практика показує, що в освіті краще застібати їх знизу.
Адже є ще 10 ґудзиків із категорії «приший кобилі хвіст»*:
Намагатися реформувати нас, не реформуючи себе. Реформи мали б починатися з перебудови управлінської вертикалі, яка б відкрила шлях до змін «знизу». Це дозволило б подолати начальникоцентрованість освіти, патологічну забюрократизованість та радянську показуху, яка сьогодні переросла у фото- та відеозвітоманію.
Робити тільки те, що «приречене на популярність». Такий підхід заздалегідь прирікав освітню сферу на повний провал. Це призвело до того, що вперше в історії освіти основним принципом «реформ» стало задоволення: просто «приємно ходити до школи» замість здобуття знань нелегкою працею (культура зусиль). Ще Ґеорґ Геґель зазначав: «Незалежність від суспільної думки є першою формальною умовою для здійснення чогось великого чи розумного».
Оголосити 90% старших учителів, на яких тримається школа, консерваторами та зробити дискримінацію за віком ледь не офіційною політикою. Як наслідок — нагнітати агресивне середовище навколо школи та вчителя.
Відкласти підвищення зарплати «на потім». Так учинили на противагу реформі освіти Костянтина Черненка чи сучасним українським реформам (судовій, поліції тощо), які починалися з реального й відчутного підвищення оплати праці. Звідси й мотиваційна криза, яка вже переросла в мотиваційну катастрофу.
Створити привілейовану касту високооплачуваних «агентів змін» на грантах та «фуршетних освітян». Перетворити заробіток на реформах на основний мотив.
Порушити базовий підхід до реформ: якщо працює — не чіпай! Зокрема, знищити острівці якості освіти, якими були заклади нового типу, та провести повну профанацію гімназійної освіти як такої.
Відмовитися від економії праці як основи для оцінювання раціональності будь-яких інновацій. Виснажувати вчителів та викладачів вкрай трудовитратними й абсурдними псевдоінноваціями на кшталт оцінювання за групами результатів.
Робити акцент на всіляких пустопорожніх шоу замість реальної буденної роботи.
Перетворити ініціаторів НУШ на замкнуту секту «Свідків НУШ» в оточенні «фуршетних освітян».
Дозволити здійснювати визначальний вплив на ухвалення рішень випадковим людям із грантових проєктів. Вони далекі від реальної української освіти й намагаються мавпувати закордонні практики вчорашнього дня.
НЕВЖЕ НАША СИСТЕМА ОСВІТИ НЕ ЗЛАМАНА, А ПРАЦЮЄ САМЕ ТАК, ЯК І БУЛО ЗАДУМАНО — НА ДЕГРАДАЦІЮ СУСПІЛЬСТВА?
*«Приший кобилі хвіст» — фразеологізм, який означає щось абсолютно зайве, непотрібне, недоречне або людину, яка не відіграє жодної важливої ролі у справі.
Абсолютна більшість людей бачать лише певний фрагмент освітньої реальності. Вони неначе розглядають мозаїку зблизька, а от відійти й глянути здалеку їм не вдається. Хоча тільки здалеку видно все.
Якщо ж мати в руках лише шматки пазлів, скласти їх в цілісну картину майже неможливо.
Лише невеличка частинка «продвинутих» освітян намагається побачити загальну картину. Звісно, їм потрібне ще й уміння побачити в загальній картині певні закономірності, розпізнати глибинні процеси, знайти дієві механізми зміни невтішної освітньої реальності.
На жаль, більшість людей цих закономірностей не бачить, а тих, хто бачить, зазвичай у нас сприймають за «хворих на голову» вискочок.
Широкий погляд і системне бачення - у цьому секрет успішної стратегії реформ. Освітянські проблеми так щільно переплетені, що їх неможливо вирішувати по одній, має бути лише комплексне рішення.
І надзвичайно важливо правильно застібнути перший ґудзик, бо в разі помилки виникне ефект «неправильно застібнутого першого ґудзика»: якщо неправильно застібнути перший ґудзик, то і всі інші будуть застібнуті неправильно.
