От такі питання ставлять руба люди з «президії», весільні генерали від освіти в оточенні фуршетних освітян.
От тільки є одна малюсюсінька проблемка з тим, що саме заземляти*?
Згадують лише про так званий "компетентнісний підхід", який був педагогічною модою в 60-х роках минулого століття.
Чи будемо й надалі заземляти так званий «дитиноцентризм», який уже перетворився на дитиноугодництво?!
Про кубики ЛЕГО чи осередочки в початковій школі не хочеться навіть згадувати…
От уже дозаземлялись із оцінюванням за групами результатів до того, що 99% вчителів люто ненавидять наших горе-реформаторів.
*Заземляти — це з'єднувати електричний прилад із землею для безпеки.
«Заземляти» принципи НУШ (Нової української школи), мабуть, у їхньому розумінні означає перетворювати теоретичні гасла, прописані в документах, на реальні щоденні дії в класі.
Бо під прапором НУШ уже, прости Господи, "заземлили" замість культури зусиль культуру занижених очікувань(щоб дітям було приємно ходити до школи), замість поваги до професіоналізму та досвіду відвертий ейджизм та міф про те, що всі вчителі "старшого віку" консервативні...
Див. перший абзац розповіді про НУШ на сайті МОН.
Чи «заземлити» оте приємно навчатись»?!
Коли вчитель має розважати, виконуючи роль аніматора. Так, сучасні технології дають можливість позбутися нудьги. Але тепер нам доводиться розбиратися з наслідками цього. Зокрема з ТікТок загниванням мозку «здобувачів».
Протягом тисячоліть нудьга спонукала дітей творити, досліджувати та мислити. А сьогодні екран позбавляє від нудьги за лічені секунди, але...
Треба допомогти дітям зрозуміти, для чого потрібні ці «нудні» знання, і що їм робити, коли нудно. Щоб вони могли відкрити в собі допитливість, ініціативу та мету. Навчити їх користуватися свободою тощо.
Див. слайд із документу "Комунікаційна стратегія МОН на 2017-2020 роки", яка була схвалена рішенням колегії МОН від 26.05.2017, № 4/1-15.
У цьому документі 90% усіх вчителів, так званих "старших" вчителів, оголошувались консервативними, які «не звикли думати та діяти самостійно».
Тож, замість культивування свободи творити та витворяти наші НУШики взялись за здійснення реформ методом «управління страхом» та забемхування вчителя всілякими "прокачками" та перезавантаженнями.
На її думку, з даних моніторингового дослідження якості освіти в умовах воєнного стану випливають щонайменше три напрями дій:
1. Якісний професійний розвиток і підтримка вчителів інструментами, які реально працюють у класі;
2. Психоемоційна підтримка учнів як освітній пріоритет;
3. Вироблення системної політики роботи з освітніми втратами – щоб помічати тих, хто випадає з поля зору і сам по допомогу не прийде.
Ні! Усе це точно не працюватиме на якість освіти.
І як сказав би Леонід Кучма, "ну це ж уже все було"...
Вчителі точно не є слабкою ланкою і вони спроможні дати собі раду. Без вас!
А від вас вимагається одне: просто відчепитися від вчителя й дати йому можливість вільно дихати і просто вчити дітей. Інструменти він сам знайде.
Слабкою ланкою є вкрай демотивовані "здобувачі" з якими "обламаються" будь-які інструменти. Тому перш за все треба взятися за відновлення культури зусиль, поваги до знань, створення середовища сприяння замість агресивного середовища навколо школи та вчителя, яке навмисно створювалось в останні 10 років(метод перенаправлення агресії не надто здорового соціуму чудово спрацював).
Психоемоційна підтримка учнів, звісно, потрібна, але вона точно не має бути освітнім пріоритетом, який затьмарює основне призначення школи.
Я ще в свої шкільні роки зробив висновок: переконання, що ефективність навчання залежить від рівня взаємної симпатії учнів та вчителів, є одним із найшкідливіших міфів сучасної освіти.
Так, дітям добре там, де їх люблять.
Але... Їм треба вчитись працювати з людьми, які їм не подобаються і робити те, що не подобається, а треба.
Школі насамперед потрібні компетентність, послідовність і взаємна повага.
Втовкмачувати підліткам та молоді, що ефективна діяльність залежить від того, чи викликає хтось у них симпатію,(надихає тощо), насправді означає завдавати їм величезної шкоди. Бо доросле життя не таке.
А завдання вчителя не полягає в тому, щоб стати улюбленцем класу. На жаль, причиною низької оцінки здобувачами справжнього вчителя, який вчить на львівському шоу "Вчитель, який надихає" було таке: вони ненавидять вас, бо ви розумний і не хочете їх розважати.
Не "вироблення системної політики роботи з освітніми втратами" нам потрібне, а створення мотиваційних механізмів, які б стимулювали здобутки.
Подолаємо мотиваційну кризу, "втрати" зникнуть "як роса на сонці".
Отаке "заземлення", малята-агентинята зміненят!?
