Чомусь відстежую таку закономірність: як тільки люди йдуть з освітньої сфери, відразу ж починають виглядати нахабно щасливими й відверто радісними?!
Згадайте флешмоб напередодні першого вересня «Пишу заяву на звільнення». Передивився фейсбук-сторінки кількох людей, які тоді залишили школу. Усе гаразд. Реалізують себе в різних сферах, і ніхто не збирається повертатися.
Чому так?
7 речей, які вчителі повертають назад, коли змінюють професію:
1. Час із власними дітьми.
Ви перестаєте віддавати всю себе чужим, і у вас нарешті залишається енергія на своїх.
2. Відпустки поза шкільним сезоном.
У вересні — той самий пляж, але за вдвічі меншу ціну й без натовпу навколо.
3. Оплату за кожну відпрацьовану годину.
Що б це не було (репетиторство чи інша робота) — більше жодних неоплачуваних вечорів за перевіркою зошитів.
4. Свої недільні вечори.
Ви забуваєте про планування уроків та те гнітюче відчуття безвиході о 6-й вечора в неділю.
5. Свої вихідні.
Вони знову належать тільки вам, а не діляться між спробами підготуватися до занять та банальним відновленням сил.
6. Можливість сходити в туалет тоді, коли вам це потрібно.
Кожен учитель зараз посміхнеться, тому що це чиста правда.
7. Свою любов до роботи з дітьми.
Без бюрократії, нескінченних перевірок та звітів про поведінку ви нарешті згадаєте, чому взагалі обрали цю професію.
Узагальнений висновок із коментарів ну дуже невтішний: люди почуваються так, наче спекалися кріпосного права! А все тому, що школа так і не стала територією свободи. Освіта залишилася дуже заформалізованою системою, яка ламає людей.
А у тих, хто не зламався, мабуть, щось усередині із часом дозріває, і люди йдуть…
Можна, звісно, самовтішатися версією, що зі школи йдуть «випадкові люди», але є дві проблеми.
По-перше, до категорії «випадкових людей», як правило, потрапляють найкращі.
По-друге, у великих містах уже йдуть масово, і черги на заміну тим, хто звільнився, чомусь неспостерігається.
Огляд найбільш залайканих коментарів з мого попереднього посту на цю тему:
• Ірина Кручик: «Відчуття свободи».
• Валентина Лавренюк: «Крила розв’язуються».
• Ярослава Герасим: «Ну, стільки обмежувальних факторів зникло...»
• Вікторія Вертелецька: «Вони стають вільними...»
• Вікторія Пондихнєва: «Невдячні!!!!
Ага, ключове слово "нахабно" щасливі))) Аж бісять».• Тетяна Казарян: «Тут по Шевченку: нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Відчуття свободи є настільки заразним, що не уявляється, як кожного дня починати із фрази "У якому настрої Вони прийшли?" (про пана директора в окремих освітніх закладах)».
• Олександр Пелих: «Так! Щасливі, що позбулися того ярма! Єдина професія, де несеш не додому, а з дому: папір, файли, папки. Виписуй професійні видання. На виході вчителю — дуля з маком!»
• Валентина Божко: «Казала моя колишня колега, яка повністю віддавалася школі: "Ти не уявляєш, яке барвисте життя поза школою!"»
• Людмила Куштим: «"...Збіг?... Не думаю"».
• Валерій Павлюк: «Те саме, але є й контрусвідомлення: хто ж залишається в системі...»
• Сергій Серкал: «Бо тепер наплювати на "мижебатьків"».
• Лора Лорс: «Це перевірено! І це правдісінька правда!»
• Альона Луніна: «Я останній рік дуже сильно хворію, як ніколи раніше. Напевно, це мій організм всіляко показує мені, що час іти. А то саморуйнуюся...»
• Володимир Кенійз: «Сумно! Але факт! Проте ще сумніше, що й далі буде так!!!»
• Олександра Бессараб: «Бо ілюзія змінити те, що не хоче змінюватися, зникає…»
• Оксана Гусак: «Зараз я пригадала, як Володимир Сацик одного разу взяв і "пішов з освітньої сфери", потім зник кудись у бізнес і через рік — вуаля) Висилає нам у фейсбук свої файні знімки про відпочинок десь на Мальдивах))) Я тоді була в шоці від контрастів, але дивлюся, що це приблизно так і працює, як Ви влучно підмітили».
• Світлана Пасічник: «Так, з'являється відчуття неймовірної волі. І суму нема».
• Павліна Павлівна: «Розумні люди стають щасливими тоді, коли вони задіюють свій розум, а в освіті потрібно слухатися...»
• Оксана Гусак: «З освітньої сфери люди просто так не йдуть. Якщо серйозно, то там працюють лише віддані справі особистості, які не уявляють себе в іншій професії та спрямовані покликом душі до служіння дітям і суспільству, як би пафосно це не звучало... Люди йдуть звідси з двох причин: 1) їм створили такі умови, щоб вони пішли; 2) катастрофічно не вистачає грошей за життєвими обставинами. І от тоді, коли життя тебе притискає, ти починаєш оглядатися довкола та використовувати свої ресурсні стани психіки... При цьому розуміючи, що в освітню сферу ти вже не повернешся ніколи й за жодних умов».
• Ольга Гоцалюк: «Бо люди-освітяни працювали в школі під страхом різних перевірок і дурної паперографії, нікому не потрібної. Тому справді на пенсії чи після звільнення збуваються тієї писанини, наче кріпосного ярма!!!»
• Валентина Валентина: «Мабуть, ще й сум за роками, яких не повернути... За школою не бачили світу Божого».
• Валентина Брень: «У тім-то й справа, що йшли до дітей, а отримали на додачу неадекватних батьків, таку ж адміністрацію... і до самого верху. І всі твої творчі доробки та починання тупо розбиваються об "теорію шести цеглинок" чи ще якусь маячню, яку міністерство протискує як чиєсь лобі».
