Тепер на все дарма...
Що мовлене у спину, а не ввічі.
Людські суди... З них користі нема,
А від недавна - то немає вдвічі.
Прожитий вік дозволив зрозуміть,
Що люди - то ніяк не є богами,
Вони самі собі дозволили посміть,
Топтатись по чужій душі ногами.
Прожитий вік навчив відсторонить,
Від власної душі усі ті ноги.
Під топіт щоб себе не уронить,
Я просто відійшла з тії дороги.
... Тепер мені на всі суди - дарма...
Бо суд людський, то бульбашка із мила.
Сьогодні я глуха, сліпа й німа.
І в цьому є моя найбільша сила.
Галина Момот (15.10.2025.)
Зображення: ШІ