Вітаю вас! Всі ми знаємо що складовою педагогічної майстерності вихователя є його мовлення. Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв’язати різні педагогічні завдання: створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з дітьми, зробити складну тему заняття цікавою, а процес її вивчення – привабливим.
Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості.
Володінню мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися. А.С. Макаренко зазначав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість. Мовлення вихователя – це мовлення, пристосоване для розв’язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні.
Мовлення вихователя буває у двох різновидах – у монолозі (монологічне мовлення).
Найпоширенішими формами монологічного навчання вихователя є розповідь, коментар, пояснення, розгорнуті оціночні судження .
Діалогічне мовлення широкого представлення в різного роду бесідах з дітьми, які будуються у формі запитань і відповідей.
Аналізуючи мовлення педагога, часто використовують вираз “комунікативна поведінка”.
В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють таку організацію мовлення й відповідно до нього невербальної поведінки вихователя. Яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на характер взаємин між вихователем та дітьми, на стиль їхньої діяльності.
Комунікативна поведінка вихователя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, Які в нього тести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані.
Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчителя передусім залежить від того, який стиль спілкування з учите притаманний учителеві, які в нього установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення.
У вихователів, стиль спілкування яких з дітьми будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистісного і пізнавального контакту, створення ситуації спільних роздумів і переживань.
Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вихователя визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки.
Вимоги до комунікативних якостей мовлення вихователя зумовлені функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності. Головними серед них виступають такі:
Комунікативна – встановлення і регуляція взаємовідносин між вихователем і дитиною, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів. Це одна з провідних функцій мовлення педагога. Її мета – допомогти педагогу налагодити взаємодію зі своїми винуватцями, побудувати виховання (навчання на заходах співробітництва і співтворчості.
Психологічна – створення умов для забезпечення психологічної свободи дитини, прояву індивідуальної своєрідності його особистості; зняття соціальних затисків, які заважають цьому.
Існують такі шляхи у формуванні мовленнєвої культури:
1. Самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння літературною мовою в різних ситуаціях спілкування.
Його суть полягає у вихованні звички і потреби в постійному навчанні і підвищенні рівня своєї культури мовлення.
Особливу увагу слід приділити питанням правильності і чистоти мови. Важливе значення тут має робота з тлумачними лексичними словниками, словником із словотворення та ін.
Важливо свідомо орієнтувати себе на оволодіння літературною мовою в найрізноманітніших ситуаціях – не тільки при розв’язанні ділових питань, проблем, а й у спілкуванні з друзями, батьками, незнайомими людьми.
2. Самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення.
Виразність мовлення досягається вмілим інтонуванням залежно від змісту, умов спілкування, а також шляхом доречного вживання зображальних засобів (епітетів, метафор, порівнянь), засобів образності словесної наочності.
3. Самоконтроль і розвиток комунікативних умінь, здібностей, соціальних установок у спілкуванні.
Продуктивна мовленнєва комунікація вчителя передбачає розвиток у нього низки спеціальних здібностей: соціально-перспективний (розуміти внутрішній стан людини через сприйняття його зовнішньої поведінки) здібності до ідентифікації (здатність поставити себе на місце іншої людини й передбачити ї можливу реакцію, саморегулювання своїм психічним станом у спілкуванні.
4. Розвиток загальних психофізичних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння вміннями професійно-педагогічного мовлення.
Йдеться, насамперед, про розвиток уяви (відтворюючої і творчої), асоціативної і образної пам’яті. Обов’язковою умовою виразності мовлення вчителя є бачення ним тих предметів, подій, про які він розповідає. Тому необхідно розвивати в собі вміння бачити, відчувати навколишній світ у звуках, барвах, картинах і відтворювати своє бачення в слові.
Вправи на розвиток комунікативних якостей.
Вправа. "ВІЗУАЛЬНЕ ВІДЧУТТЯ"
Мета: удосконалення перцептивних навичок сприйняття і представлення один одного.
Хід вправи. Усі сідають у коло. Ведучий просить, щоб кожний уважно подивився на обличчя інших учасників, і через 2-3 хвилини усі закривають очі і намагаються уявити собі обличчя інших учасників групи. Протягом 1-2 хвилин потрібно фіксувати в пам'яті обличчя, яке вдалося найкраще уявити (запам’ятати). Після виконання вправи група обговорює свої відчуття і повторює вправу. Завдання: кожний учасник групи намагається відтворити в пам'яті якомога більшу кількість облич учасників тренінгу.
Вправа. "ЧЕРЕЗ СКЛО"
Мета: формування взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Хід вправи. Один з учасників пропонує текст, записуючи його на папір, але передає його ніби через скло, тобто мімікою і жестами. Учасники групи називають те, що вони зрозуміли. Ступінь збігу переданого і записаного тексту свідчить про уміння встановлювати контакт.
Вправа "ДИСКУСІЯ"
Мета: удосконалення взаєморозуміння партнерів по спілкуванню на невербальному рівні.
Хід вправи. Група об’єднується у "трійки". У кожній трійці розподіляються обов'язки. Один з учасників грає роль "глухого-і-німого": він нічого не чує, не може говорити, але в його розпорядженні - зір, жести, пантоміміка; другий учасник грає роль "глухого ": він може говорити і бачити; третій - "сліпого-і-німого": він здатний тільки чути і показувати. Усій трійці пропонується завдання, наприклад, домовитися про місце, час і мету зустрічі.
На вправу виділяється - 15 хвилин.
Вправа "ТАК"
Мета: удосконалення навичок емпатії і рефлексії.
Хід вправи. Група об’єднується у пари. Один з учасників говорить фразу, що виражає його стан, настрій чи відчуття, інший задає йому питання, щоб уточнити і з'ясувати деталі. Наприклад, " Дивно, але я помітила за собою, що коли знаходжуся в такому стані, то колір мого одягу приблизно одинаковий". Вправа вважається виконаною, якщо у відповідь на запитання учасник одержує три позитивні відповіді - "так".
Вправа "ПЕРЕДАЧА РУХУ ПО КОЛУ"
Мета: удосконалення навичок координації і взаємодії на психомоторному рівні, розвиток уяви і емпатії.
Хід вправи. Усі сідають у коло. Один з учасників групи починає діяти з уявним предметом так, щоб його можна було продовжити. Сусід повторює його дію і продовжує вправу. У такий спосіб предмет обходить коло і повертається до першого гравця. Той називає переданий їм предмет і кожний з учасників називає, у свою чергу, що передавав саме він. Після обговорення вправа повторюється ще раз.
Ведучий. Численні дослідження показують, що успіх людини, яка працює в сфері постійного спілкування, на 80 відсотків залежить від його комунікативної компетентності.
