МОТИВАЦІЯ
Проблема мотивації школярів до навчальної діяльності є однією з найактуальніших у сучасній педагогіці. Ця проблема хвилює і педагогічну спільноту, і батьківську громадськість: адже знання – це не матеріальна річ, яку можна механічно перекласти в голову учня. Для того, щоб процес засвоєння знань відбувся, мало бажання навчити і знань педагога (учіння – це ще не навчання), обов’язковою передумовою є пізнавальний інтерес та внутрішнє спонукання з боку учнів, а саме мотивація школярів до навчальної діяльності.
«Криза мотивації є чи не найбільшою перешкодою на шляху змін у шкільній освіті України, – наголошує у своїх дослідженнях доктор педагогічних наук І.П.Підласий. – Мотиви – головні сили, що рухають дидактичний процес. Вони посідають перше місце серед факторів, що визначають його продуктивність.»
Вивчення мотивів та мотивації навчальної діяльності є центральною проблемою дидактики і педагогічної психології. На загальнотеоретичному рівні проблеми формування мотивації особистості досліджували у своїх роботах такі психологи і дидакти, як Б. Баєв, Д. Ельконін, Г. Костюк, О. Леонтьєв, І. Підласий, С. Рубінштейн та ін.
До основних понять, які використовуються в психології та педагогіці для пояснення спонукальних моментів у поведінці людини належать стимул, мотив, мотивація. Поняття стимулу і мотиву не тотожні, але близькі. Стимул ( з лат. «загострена палиця, якою поганяли биків, мулів») є зовнішнім спонуканням активності, рушійною силою до діяльності. Педагогічне стимулювання, як відкрита, динамічна система взаємодіючих і взаємопроникаючих стимулів, є важливим компонентом культури педагога, оскільки від правильності добору стимулів залежить досягнення мети навчально-виховного процесу.
На відміну від стимулу, який є зовнішнім подразником, мотив – це внутрішнє спонукання людини до діяльності з метою задоволення потреб. Мотивація в сучасній психолого-педагогічній науці розглядається як сукупність спонукань, що активізують особистість, а також процес формування мотивів, підтримування її поведінкової активності на певному рівні.
Навчальна мотивація визначається самою освітньою системою, навчальним закладом, де здійснюється навчальна діяльність, організацією педагогічного процесу, суб’єктивними характеристиками учня (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учасниками навчального процесу), суб’єктивними особливостями педагога, зокрема характером ставлення до школяра, специфікою навчального предмета, ставленням батьків до навчальної діяльності дитини. Названі чинники відіграють вирішальну роль, коли ми даємо відповідь на запитання: чому в одному навчальному закладі учні навчаються краще, ніж в іншому; чому в одного педагога школярі на уроці активні, гарно відповідають і отримують високі бали, а в іншого ні; чому одні предмети діти вчать з охотою, а інші «терплять» ( учні – вчителя, а вчитель – учнів).
Згідно з теорією найвідомішого фахівця сучасності з мотивації А.Маслоу, всі мотиви утворюють п’ятирівневу ієрархічну структуру: 1-й рівень – фізіологічні потреби, наступний – потреби безпеки, далі потреби контактів, потреби визнання, потреби самовираження.
У вітчизняній педагогіці послуговуються класифікацією мотивів, в основі якої – цілеспрямування навчального процесу (В. Онищук):
1) соціальні (суспільні) та статусно-позиційні мотиви, пов’язані з різними взаєминами між учасниками педагогічного процесу (учнями між собою, учнями і вчителями, учнями і батьками) та статусом учня в класі: почуття обов’язку, відповідальності перед батьками, учителем, страх перед покаранням, прагнення утвердитися в класі, бажання порадувати батьків, бажання отримувати відмінні оцінки, прагнення заробити винагороду, прагнення не пасти задніх в класному колективі;
2) пізнавальні та емоційно-ціннісні: пізнавальний інтерес, моральні переконання, духовні пріорітети, отримання емоційного задоволення від результатів навчання;
3) професійно-ціннісні та практичні (пов’язані з формуванням готовності старшокласників до професійного самовизначення): бажання добре скласти ЗНО, бажання вступити у вуз, бажання здобути професію, бажання стати успішним, прагнення матеріального добробуту.
А також, мотиви поділяють на: зовнішні та внутрішні, усвідомлені та неусвідомлені, реальні та ілюзорні. Безумовно, що в ідеалі педагогічний процес повинен опиратися на внутрішні, усвідомлені та реальні мотиви учіння школяра, адже від мотивації учіння залежить його ставлення до навчальної діяльності: позитивне, байдуже чи негативне.
