Шановні молоді колеги!
38 років тому один молодий хлопчина, з яким я прогулювала іноді перші пари в інституті (ми йшли з ним в кафе, і він пригощав мене трубочками), чомусь дуже не хотів, щоб я їхала на Одещину працювати за направленням. Я не послухала і поїхала. А він перед від'їздом присвятив мені вірш "Мрія".
Мабуть, це був його останній аргумент - переконати, вберегти від легковажного кроку... Все дарма! Я не боялася. І не шкодую про свій вибір. І вам раджу не боятися робити сміливі кроки.
Мій дорогий друг юності Григорій став тренером з вільної боротьби, а я стала дружиною військового. А вірш "Мрія" - світлий спогад про незабутні молоді роки.
МРІЯ
Останній рік...
І я признаюсь,
Від страху руки аж звело.
Прощай, наш вуз,
В думках прощаюсь.
Ой видно, бачу те село.
І ту сільраду, що навпроти
Мені велику хату дасть,
Корову дасть, і я не проти
Город впридачу, та щоб всласть
Пожити так, як захотіла,
Свиню, і качок, та ще сад.
Затим машину, дачу, віллу,
В селі повага, кум і сват.
Оце так рай! Недаром вчилась!
Від щастя серце аж гуло.
У виборі шляхів не помилилась!..
Ой видно, бачу те село...