Совість-це суд розуму, який у відповідний момент наказує людині чинити добро й уникати зла.Людська совість пов’язана зі свідомістю, з людиною як особистістю. Совість — це нутро людини.
Совість як моральне поняття є виразом здатності людини критично оцінювати свої вчинки, думки, бажання, усвідомлюючи та переживаючи свою невідповідність належному. Разом із соромом совість є регулюючим механізмом самоконтролю. Але на відміну від сорому, що зорієнтований на думку оточуючих стосовно відповідності прийнятим нормам і стандартам поведінки, совість - внутрішньо зорієнтоване самооцінювання. Це відповідальність людини перед собою, але саме тою складовою самої себе, що зорієнтована вищими універсальними цінностями.
У грецькій міфології прояв совісті пов'язувався з образом богинь помсти Ериній, завдання яких відшукувати гріхи усміх людей, оскільки їм належало право покарання за скоєне зло. І в цю ж епоху в давньогрецьких літературних джерелах знаходимо лінію розвитку уявлень про совість, де герої (наприклад Еврипіда) страждають вже не від помсти богинь і не тільки від суспільної думки, а від власних докорів совісті, від усвідомлення скоєного.
У давньогрецького філософа-енциклопедиста Арістотеля знаходимо: "Совість — це праведний суд доброї людини".
Совість не виникає раптово і не зникає безслідно, а поступово формується в процесі моральної діяльності особистості, прогресуючи чи деградуючи залежно від багатьох об'єктивних і суб'єктивних причин. Вона постійно присутня у самосвідомості морально зрілої особистості як потенційна здатність чи реальний процес.
Совість — це внутрішній монолог, хоч частіше буває діалогом, навіть багатоголосою дискусією. Чудове латинське прислів'я говорить: "Совість — тисяча свідків". Не дозволяючи заснути духу, в людині сперечаються вічний опонент з вічним захисником. Вічний суддя в людині бачить, чує те, що приховано від суспільної думки, — протиріччя між переконаннями, помислами, мотивами і безпосередньою діяльністю. І звідси — вчинок може бути потаємним і очевидним.
"Шлях до формування совісті, — як пише психолог П. Семенов, — пролягає через формування розвинутої потреби "для інших", через здатність до співчуття і співпереживання".
