Шахи є синонімом логічного мислення, стратегії та терпіння. Ця гра сягає корінням найдавніших часів - тих, у які людина отримала здатність думати. Завдяки художній уяві шахи увібрали в себе риси мистецтва, а завдяки точному розрахунку -властивості науки. Це один з небагатьох способів дозвілля, який покращує роботу мозку, пам’ять та когнітивні здібності. Статистика стверджує, що 70% людей у світі хоч раз у житті грали в шахи, а для 650-ти мільйонів це постійне захоплення. Така популярна гра не могла залишитися без визнання на найвищому рівні, тому 20 липня світ щороку відзначає Міжнародний день шахів. Збігається з цією датою і національний День шахів в Україні.
Існує чимало версій щодо винахідника шахів. Інколи авторство приписують міфічному Одіссею, який таким чином намагався розважитися під час облоги Трої, а також засновнику античної медицини Гіппократу та грецькому філософу Арістотелю. Але логічно вважати, що шахи не є винаходом однієї людини - на протязі історії довжиною в кілька тисячоліть вони вдосконалювалися та розвивалися, доки не набули сучасного вигляду.
Гіпотези щодо того, в якій країні вперше з’явилися шахи, теж суперечливі. Перша стверджує, що шахи до Китаю й Персії поширилися з Індії. Згідно з другою, батьківщиною шахів є Китай. Прихильники індійського походження шахів часто посилаються на стародавні легенди.
Одна з них розповідає, що шахи вигадав жрець-брахман для розваги свого раджі. Гра дуже сподобалася правителю, тому він дозволив брахманові вибрати винагороду. Чоловік попросив заплатити зерном: на одну клітинку шахівниці припадала одна зернина, на другу - дві, на третю - чотири і так далі, тобто на кожну наступну клітинку раджа мав дати вдвічі більше зернин. Якщо порахувати таким чином всю бажану кількість зерна, то загальний його об’єм вражає - це приблизно 1,2 трильйона тонн. Зрештою, раджа наказав відрубати голову занадто кмітливому винахіднику.
Безпосередньою попередницею шахів вважають індійську гру чатуранг. Для неї потрібно було чотири гравці, у кожного з яких на його кутку шахівниці були король, слон, тура, кінь та чотири пішаки. Перед кожним ходом кидали гральну кульку - число, що випадало на ній, визначало ходи, тому результат гри часто залежав від жеребу. З часом чатуранг перетворився на шатранг - у нього грали вже дві людини, які, за висловом класика перської поезії Фірдоусі, "перемогу розумом здобували". До речі, деякі іранські історики вважають саме Персію колискою шахової гри, мотивуючи цю думку перськими шаховими термінами в Індії, яких до цього не існувало в санскриті.
В Київській Русі шахи були відомі ще до прийняття християнства, адже держава знаходилася на перетині торговельних шляхів. Ймовірно, що саме чужоземні купці познайомили з цією грою наших предків – слов’ян. Археологічні знахідки теж свідчать про поширення шахів на українських землях з дуже давніх часів - датовані приблизно IX – X століттям шахові фігури мають на собі ще й знак тризубця.
Тим часом у Візантії шахи опинилися під забороною християнської церкви - Трулльський вселенський собор 692 року виступив проти будь-яких ігор. Тому після того, як християнство прийшло в Київську Русь, заборону на ігри було внесено до Збірки законів князя Ярослава. Проте захоплення шахами серед слов’ян було вже надто широким, до того ж вони далеко не завжди виконували чужі приписи. Та й у європейських країнах не всі сповідували аскетичність - відомо, що тамтешні королі часто були азартними шахістами.
