Важливе місце в системі загальнолюдських моральних цінностей займають особисті відносини між людьми, однією з форм яких є дружба.
Зустрілися любов і дружба. Любов запитала у дружби: — Навіщо ти потрібна? Дружба відповіла: — Я потрібна для того, щоб залишати усмішку там, де ти залишаєш сльози.
Неможливо уявити життя без друзів — без підтримки у важку хвилину, розділеної радості, розуміння та приємного спілкування.
Філософи почали описувати й аналізувати дружбу ще з античних часів. Арістотель виділяв три її типи — дружбу заради вигоди, дружбу для взаємного задоволення та дружбу, засновану на спільних цінностях. Остання вважалася найрідкіснішою й найціннішою. В рамках цієї структури, на думку Арістотеля, існувало ще кілька підвидів дружніх стосунків — гостинність, дружба між близькими людьми, між соратниками та політичними союзниками.
Сократ вважав, що друзів мають об’єднувати виключно пошуки істини й мудрості, а Платон стверджував, що люди з різних соціальних прошарків ніколи не зможуть бути друзями. При цьому у всіх давніх мислителів ідея дружби була прямо пов’язана зі світом чоловіків — вони вважали, що тільки представники сильної статі володіють шляхетними рисами характеру, а отже, можуть створювати дружні зв’язки.
Римський філософ Ціцерон у своєму трактаті «Лелій, або про дружбу» вважає дружбу в людських взаєминах надзвичайно важливою, а головними її умовами називає чесність та доблесть. У справжніх друзів мають співпадати погляди, думки, риси характеру та політичні вподобання.
Порівнюючи нових і старих друзів, Ціцерон віддає перевагу старим, порівнюючи їх з витриманим, а тому цінним вином. Разом з тим, філософ ставить обов’язки громадянина вище особистої приязні і стверджує, що неприпустимо вчиняти безчесні дії навіть заради збереження дружби.
Взагалі в римській системі цінностей дружба набула політико-правового значення, адже з’явився такий вид цих відносин, як дружба на період виборів. Про моральні якості чи безкорисливість в такому разі не йшлося — домінував лише взаємний політичний інтерес.
В сприйнятті дружби за часів Середньовіччя важливу роль почала відігравати релігія. З одного боку, ставлення до ближнього передбачало дружбу та любов, але водночас дуже близькі дружні стосунки вважалися небезпечними, бо сильна прив’язаність до людини не повинна була перевершувати любов до Христа.
В епоху Відродження дружбу перестали вважати чимось гріховним, а трактати античних філософів, як і антична культура, стали предметом вивчення й захоплення. Це був час, коли приятелям писали теплі листи, виражаючи в них щирі емоції з приводу дружніх почуттів. Особливо помітною гуманістична ідея дружби була в творах Петрарки, а вчений Еразм Роттердамський прославився фразою «Amicorum communia omnia» — «У друзів все спільне», яка перекликалася з ідеями Ціцерона.
Часи Просвітництва принесли нові зміни в уявлення про дружбу. В релігійному плані вважалося, що безкорислива любов до ближнього є виявом любові до Бога. Багато мислителів, як і раніше, вважали дружбу щирим почуттям, проте з’явилися й відкриті скептики. Наприклад, письменник Франсуа де Ларошфуко писав, що дружба — не що інше, як торгівля, в якій завжди переважають особисті інтереси та вигоди.
Індустріалізація та урбанізація, як нові й часто небезпечні умови життя, змусили людей заново оцінити значення друзів, на яких можна покластися. Водночас в літературі XIX століття тема дружби була дуже популярною: як щодо її цінності, так і кордонів цього почуття.
XX століття зруйнувало один з таких кордонів — соціальну приналежність, а дружба між багатими та бідними, аристократами й простолюдинами стала звичайним явищем. Приязнь між людьми різних націй набула ще однієї форми — на основі політичних ідеологій, накриклад, антирасизму.
Так звана віртуальна дружба, якої раніше ніколи не існувало, стала ознакою XXI століття — завдяки мобільному зв’язку та соціальним мережам можна навіть без особистих зустрічей спілкуватися й розвивати дружні стосунки. Звісно, такий вид дружби є досить суперечливим, і поки що не зовсім зрозуміло, зблизили технології людей в плані дружби чи навпаки — віддалили.
