Мій добрий ліс... 
Ти знав мене дитиною
І часто рятував від самоти.
Засніженою стежкою єдиною
До тебе в гості хочеться іти.
Руками-крилами старих дерев горнутися.
Вони ж бо відгукнуться - не чужі.
Можливо, вдасться хоч тоді забутися,
Що коїться на серці і в душі?
Бо світові не так то просто вірити.
У ньому часто я й тепер сама,
Тож багнеться зірватись, бігти й міряти
Сніги, що їх насипала зима.
В коліно бездоріжжям вперто брьохати,
Наплакатись - полегшає на мить,
І тільки білу тишу не сполохати
Ні сповіддю, ні смутком, ні слізьми.
Відмолишся, відтужишся, відкаєшся
За кожен збутній і незбутній день.
І з безгоміння сонного вертаєшся,
Щоб знову опинитись між людей.
Ірина Федорчук
26.01.2019 р.
