Цей Листòпад надовго. Лиш вчора
приблудився до мого порогу.
Глипнув скоса. Сховав у комору
жовте листя. Не стало нічого...
Лиш гіляки в німому благанні
ще просили у нього тепла.
І метелик, напевно останній,
заховався у кутику скла.
Я стрічала. Авжеж, готувалась.
Теплий чай і пиріг із грушòк.
Як кокетка, з-під вій усміхалась,
щебетала, як краща з пташок.
Одяглась у сукенку з каймою,
на зап'ястях -- парфум полинý.
Пригощала. Цвіла, як весною...
І на руки вмостилась йому.
Подобрів. Навіть ледь усміхнувся.
Заспокоїв вітри. Сьорбнув чаю.
Скинув шарф і пальто, перевзувся.
І, як кіт, засопів... Я не знаю
як тепер його звідти спровадить.
Він надовго, мабýть, примостився.
Мені осінь казала, він -- зрадить.
Ризикну.
Не дарма ж приблудився...)))
02.11.2022
Людмила Галінська
