Існують люди-епохи. Вони приходять у світ не просто жити - вони створюють простір для думок, змінюють хід історії, запалюють вогні у серцях. Ліна Костенко - одна з них. Її слово - це зброя, її поезія - це голос сумління, її думка - це код національної ідентичності. Вона - невтомна трудівниця українського слова, що й сьогодні продовжує творити без окулярів, із загостреною увагою до суті, з проникливим поглядом у майбутнє.
Майже 95 років тому, коли маленька Ліна ще спала у колисці, енкаведисти шукали в домі її батька зброю. Василь Костенко, ніби передчуваючи долю своєї доньки, кивнув на неї: «Отам». Й справді, зброя була знайдена - і це слово, яке через десятиліття стане силою, що надихає, піднімає, змінює. Ліна Костенко стала тією, хто у часи безвір’я повертав людям віру у слово, у правду, у власну гідність.
«Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.»
Її поезія - як Всесвіт: охоплює все - від любові до історії, від музики до філософії, від високого мистецтва до жорстокої реальності сьогодення. Вона пише про епохи, які не були для поетів, і все ж таки були поети для епох. Її рядки не просто читають - ними говорять, ними мислять, ними живуть. Сучасна Україна знає її голос, бо знає її слова:
«І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди…»
Часом здається, що її слово випереджає події, що в ньому закодовані знаки часу, що воно пророче, мов картина великого художника, намальована з майбутнього.
«Не треба думати мізерно.
Безсмертя є ще де-не-де.
Хтось перевіряє на папері,
Як там у вічності буде?»
Наклад «Записок українського самашедшого» - понад 240 тисяч примірників. Збірник «300 поезій» - понад 260 тисяч. Її твори знову і знову перевидаються, а на робочому столі вже лежать майже завершені нові книжки. Читачі в Україні та за її межами, навіть на окупованих територіях, ризикують свободою, щоб вшанувати її слово. В епоху цифрових технологій вона не загубилася серед безликих потоків інформації: одна з фейсбук-сторінок, присвячених її творчості, налічує понад мільйон підписників.
«А ви думали, що Україна так просто?
Україна - це супер!
Україна - це ексклюзив.
По ній пройшли всі катки історії,
на ній позначилися всі епохи.»
Ми маємо привілей жити в її часи, читати її слова, надихатися її вогнем. І сьогодні, у день народження цієї жінки-легенди, можна сказати багато пафосних слів, але найважливіше - дякувати. Дякувати за незламність, за любов до Батьківщини, за мудрість і силу, за високий політ її думки, яка дозволяє і нам піднятися вище.
«Поет не може бути власністю,
Він навіть сам собі не належить.»
І поки звучить її поезія, поки її рядки відгукуються у наших серцях - її голос буде жити, її думка буде горіти, її ім’я буде сяяти, мов зірка, на небосхилі української культури
