Криза трьох років- межа між раннім і дошкільним дитинством. Це один із найскладніших етапів у житті дітей, коли відбувається руйнування й перегляд старої системи соціальних взаємин, криза виокремлення свого Я. У цей період батьки спостерігають серйозні зміни в поведінці своєї дитини, яка стає егоїстичною, впертою, вередливою. Адже вона саме проходить важливий психічний процес вираження свого Я, намагається подовжити психологічну “пуповину”, навчитися щось робити без сторонньої допомоги, робити спроби самостійно розв’язувати свої проблеми.
Перший симптом, що сигналізує про початок кризи-негативізм. Утім дитячий негативізм потрібно відрізняти від звичайної неслухняності. Так, за негативізму вся поведінка йде врозріз із тим, що пропонують дорослі. А за різкої форми негативізму може дійти навіть до того, що дитина відкидатиме будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном.
Симптоми кризи трьох років, від яких найбільше потерпають батьки,- впертість і вередування. Період упертості й вередування починається з 18 місяців і зазвичай закінчується до 3,5- 4 років. Пік упертості припадає на 2,5- 3 роки. При цьому хлопчики упертіші, а дівчатка вередливіші.
У кризовий період напади впертості й вередування трапляються у дітей до 5 разів на день, а в деяких навіть до 19. Якщо в 4 роки діти все ще продовжують часто впиратися й вередувати, це може свідчити про “фіксовані” напади істеричності, як зручний спосіб маніпулювання батьками.
Впертість і настійливість- різні речі. Якщо дитина хоче чогось, але не може одразу це отримати і всіляко домагається бажаного, вона просто настійлива. Натомість упертість- це реакція, за якої дитина наполягає на чомусь не тому, що це їй дуже потрібно, а тому, що вона хоче, щоб було так, як сказала вона.
Безумовно, криза трьох років необхідна. Вона є рушієм розвитку й провідної діяльності дитини, своєрідним етапом змін. Не варто боятися її, адже вона не є свідченням негативних якостей дитини. Навпаки, яскравий прояв самоствердження вказує, що у психіці дитини відбулися всі вікові новоутворення,необхідні для подальшого розвитку її особистості. А от зовнішня “безкризовість”, яка створює ілюзію добробуту, може бути хибною й свідчити про те, що в розвитку дитини не відбулося вікових змін.
Основне завдання дорослих у цей період--пом’якшити прояв кризи, допомогти. Пам’ятайте, що впертість--це найвищий ступінь виявлення волі, вередливість--демонстрування власної значущості для оточення, відчуття свого Я, егоїзм (у здоровому розумінні)-почуття власної гідності, агресивність- крайня форма самозахисту, замкненість- адекватна форма прояву здорової обережності. Усі ці якості необхідні дитині, аби вижити в суспільстві. Окрім цього, переживаючи кризу, вона має набути ще й позитивних якостей.
Рекомендації батькам:
не надавайте великого значення впертості й вередуванню--зверніть увагу на напад, але намгайтеся не дуже хвилюватися за дитину;
під час нападу впертості чи вередування будьте поряд із дитиною, дайте їй відчути, що ви її розумієте;
у жодному разі не сваріть й не бийте дитину в кризовий період, адже це ще гірше вплине на неї;
намагайтеся показати дитині свою невідступність--якщо сказали “ні”, то тримайте своє слово;
не відступайте навіть тоді, коли напад в дитини трапився в громадському місці--істеричність і вередування потребує глядачів, а тому просто відведіть дитину подалі від людей і спокійно поговоріть з нею.