Колись буде день...
Без тривог і заплаканих ранків.
Вбереться у квіти натомлена горем земля,
І радісне сонце розхристані душі серпанків
Обійме промінням, як мати своє немовля.
Колись буде день.
У полі розквітнуть ромашки,
І більше ніхто не почує розлючений голос сирен,
Бо в пахощах днів щебетатимуть вранішні пташки
Й шумітиме гордо старесенький, згорблений клен.
Колись буде день…
Аліна Войтенко