Хтось запитає - скільки тобі літ.
Хтось не повірить - Сто, чи навіть двісті.
Такий вразливий цей господній світ.
Такі ці ранки після бою чисті.
Хтось запитає - як ти, чи жива.
Чи витримали нерви й твої стіни.
Я триста літ живу. Я вже стара.
Я всього лиш піщинка України.
Тримається і Київ, і Дніпро.
Без нервів Харків, Суми і Одеса.
Живе в розбитій хаті дід Петро.
І в тітки теж відсутня вже адреса.
Скрізь долітає. Нині Луцьк і Львів.
Є ті, що будуть раді. Є й такії.
Є ті, що співчуватимуть без слів.
Є грішні люди, ну а є святії.
Святі - це хлопці наші на "нулі".
Це матері, що плачуть на могилі,
Що хліб збирають з мертвої землі,
Що полетіли в небо, що стокрилі.
А ми всі пересічні. Та ми є!
Ми будемо і після цих прильотів.
Де б не жили, нас ворог дістає
І не питає звідки ти і хто ти.
Галина Потопляк
12.07.25
