У мене є багато чого, що я люблю:
Мій дім, моя сім'я, моя робота,
Мої захоплення, мої надбання,
Мої думки і мрії, й сподівання.
Я знаю, чим для мене є життя:
Це вдих і видих, це ковток повітря,
Це струмінь чистої води,
Краплина, без якої ти неситий -
Вона дає і силу, і наснагу,
Оживлює, очищує, наповнює,
Дає енергію і відчуття того,
Що ти краплиночка природи -
Ні, ти є її дитя, що прагне волі і свободи.
Я знаю, що таке "несила" , "небажання",
"Не можна" і "не треба", бо, дійсно,
Усе можливо і все хочу, і бажаю,
А вже "не треба", пізно - мабуть, вже "ніколи".
Коли свідомість хоче не торкатися того,
Що дуже наболіло -
Усе й без зайвих слів, напевно, зрозуміло.
А підсвідомість бачить все ясніше,
У глиб долеко заглядає,
Вона все знає, вона живе без правил,
Без почуттів і зайвих сентиментів,
Її ніколи не спинити...
Та, Боже, є ж якісь моменти,
Вони наказують іти вперед, піднятись,
І сліпо долі не коритись,
Знайти у собі нові сили:
Уже не плакать й не ридати,
Утерти сльози і сміятись,
Радіти, як раніше, посміхатись,
Та, мабуть, по-новому розуміти,
У чому сенс життя, значущіть усіх ранків,
Вагомість кожних поглядів і слів,
І як це дихати на повні груди,
Коли все просто й зрозуміло скрізь і всюди.
І підсвідомість із свідомістю зійшлись у думці,
Вони міркують, тихо споглядають:
Навколи всі такі, як ти - це люди, люди, люди... (Мирослава МАРТИНІВ)
