На лісовій галявині, в дуплі старезного пенька жив-був Жучок. І не просто собі Жучок. Всі тутешні і навіть навколишні комашки, мурашки, павучки звали його Світлячком. Чому? А тому, що мав він крихітного ліхтарика. Коли мандрував нічним лісом, завжди брав його з собою.
Однієї ночі літав Світлячок, літав – притомився. Сів на листочок відпочити. Аж чує десь у гущавині хтось плаче. Посвітив ліхтариком і побачив трьох Мушокподружок. Заблукали в лісі і ніяк не знайдуть стежки додому. Дуже зраділи Мушки, коли помітили вогник. Зразу вийшли на дорогу. Прийшли додому і всім розповіли про нічне диво.
- Це була Зірка з неба! – сказала старша Мушка.
- Ні! – заперечила середня. - Місяць ясний!
- Сонце зійшло! – стверджувала найменша…
І пішов гомін по діброві. Всі мушки, комашки, жучки і павучки рушили
темним лісом.
Прилаштував Світлячок на високій травинці свого ліхтарика, а сам солодко заснув.
Довго отак спав чи недовго, розбудив його якийсь гамір. Подивився вниз, на галявину, а там стільки комашок, букашок…
Вхопив мерщій ліхтарика, а сам ніяк не злетить. Крильця не розправляються, ніжки тремтять. Он як перелякався бідолаха, мало свого ліхтарика не впустив. А тут ще хтось з комашиного гурту помітив Світлячка та як закричить:
- Сонце, справжнє Сонце!
- Ні, ні це – Місяць! – заперечували інші.
- Яка яскрава Зірка! – казав ще хтось.
Світлячок не міг ніяк второпати, кого це розхвалює маленький лісовий народ.
Він так злякався, що вже вкотре – мало не впустив ліхтарика.
Врешті зрозумів, що це його маленького Жучка-Світлячка, порівняли з
сонцем, місяцем і зірками небесними. Спочатку оторопів. А потім почали закрадатися йому в голову золоті думки:
- Чому б і ні! Чим я гірший від сонця? Хіба місяць яскравіший мого
ліхтарика? А зірки? Вони зовсім тьмяніють у сяєві мого світла… Оце помчу на маківку отієї найвищої сосни і заберуся з неї на небо. Підніму високо-високо над головою ліхтарика і… Не встиг Світлячок потішитися такою насолодою як якимось вітром його миттю здуло з листка. То не втрималася бабуся Сова і сердито залопотала крильми:
- Який жах! Яке неподобство! І хіба воно схоже на місяць чи зірку? Хто це тут побачив Сонце? Це – просто маленький Світлячок.
Тут всі засоромилися, запозіхали й пішли додому спати. Про Світлячка вже ніхто не згадав. А він, коли впав з листочка, боляче забив ніжку, а ліхтарика таки згубив. Лежить в темряві і плаче. Коли де не візьмись – три Мушки-подружки.
Допомогли Жучку встати, ліхтарика знайшли.
Щиро подякував Світлячок їм за поміч, а ті йому відповідають:
- Не журися об тім, що ти зовсім не сонце. І на місяць із зорями не схожий. Не має значення хто ти – травинка в полі чи краплина дощу, чи може звір хижий, що має силу величну, бо народжуючись, не питають, який зовнішній вигляд обрати. Значення має лиш те, який ти – сумний чи веселий, добрий чи злий, розумний чи ні. Важливе те світло, що в середині тебе палахкотить та всім навколо серця зігріває, а ліхтарик, що у нічній темряві шлях вкаже – завжди знайдеться.
Запитання до казки::
1. Визначення та порівняння понять “зовнішність людини” та “внутрішній
світ людини”.
2. Чому кажуть, що зустрічають по одягу, а проводжають по розуму?
3. Яким був Світлячок, його внутрішній світ та як він виглядав ззовні?
4. Чому Світлячок був особливим в порівнянні з лісовими жителями?
5. Як ви розумієте коли говорять “красивий внутрішній світ людини”?
6. Якою має бути людина з “красивим внутрішнім світом”? Визначте
якості характеру такої людини. Як ви думаєте, які з них є важливими?
Автор: Лозован М.
