Географічні топоніми створювалися народами сотні, а то й тисячами років. Назви виникають і живуть за своїми законами. Це - народна пам'ять про події давнього і близького минулого, про перемоги і поразки, про торгові та культурні зв'язки тощо. Географічні назви Азовського моря від найдавніших часів до сьогодення мають певний зміст і відбивають досить цікаву історію прибережних територій.
Сучасна назва Азовського моря походить від арабського Бахар-аль-Азов-темно-синє море. Азовське означає синє. Турки його називали Бар-Ассак - темно-синє; татари в генуезький період Чабак-Денгизі - море лящів; кримські татари та османи Балук-Денгизі - рибне море; половці - Кар-Балук - батьківщина риби; слов'яни - Сурожським і Синім; скіфи - Кар-Гулак; римляни Скіфським і Сарматом, а раніше всіх відомо - Меотійське болото у римлян і Меотіда у греків. Ці назви перекладаються як Молочне. Такі назви як синє, рибне, скіфське, сарматське всім зрозуміло. А чому Молочне? Ще Гомер і Геродот намагалися пояснити цю назву двома версіями. Перша, що на узбережжі цього моря мешкали млекоїди - доїльщики кобил.
Друга, що взимку море покрите твердим молоком (має вид «твердого молока»), тобто білого льоду.
Набагато пізніше вважали, що назву море отримало від річки Молочної, що впадає в нього, подібно як річка молочна, киселеві береги. Отже, Молочне. Як відомо, Азовське море впадає в Чорне. Називалося воно тоді Понт Асинській (негостинний), але до VІІІ-VІІ ст. до н.е. рівень морів Чорного і Середземного дещо порівнявся, послабшала течія в Босфорі і Дарданеллах, а льодовик пішов за Урал. Понт став Евксинськім (гостинним), тоді і виникли на берегах його перші мілетські колонії: Ольвія, Танаїс (гирло Дону), Пантікапей (в Керченській протоці).
Масово ці землі стали заселятися після загибелі Трої, яку підтримували припонтійські племена. У «Теогонії» Гесіода, сучасника Гомера, мовиться, що після загального хаосу, тобто Потопу, виникли три єства: широкогруда Гея (Земля), солодкий Ерос (Любов) і похмурий Тартар.
Потім Гея породила Урана (Зоряне небо), гори і пустинне море Понт, а ще Меотійські болота, через які текла величезна річка Танаїс (Дон і Манич сумісно). За Геродотом, в Понт впадає озеро, яке є матір'ю Понта, живить його і називається Меотійськім. Так от, матір'ю, яка народила Понт було море Азовське- материнське море, що дає Понту, живлячи його, як молоком.
У це море на ті часи впадало дві великі річки: одна з півночі Танаїс і друга Меотіда, була лівою половиною Дніпра-Борисфена (Борисфен - Мудрий змій). Ця ліва половина, за часів Геракла, а це ХІІІ ст. до н.е., була дуже повноводною річкою, така, як зараз Дніпро, а він був просто великим струмком. З'ясували це шляхом аерофотознімання старого річища. Від нього залишилася тільки річка Конка, у давнину Кінські води, тобто Гипакиріс.
На рубежі нашої ери, коли Меотіда стала розливатися, то улоговина моря стала заболочуватися і римляни її назвали Молочним болотом. На ті часи рівень його був метрів на 3-5 нижче нинішнього що і давало можливість 2500 років тому, по сухому, викопати Генічеські катакомби. В усякому разі геологи стверджують, що Азовське море, як море, народилося 2500-3000 років тому.
Цими землями, згідно грецьких легенд, володіла дочка Борисфена-Апі - змієподібна жінка, що народила Гераклу трьох синів, молодший з яких Скіф - став родоначальником місцевого скіфського народу. Землі були достатньо благодатні, тому Господь і розмістив тут скіфів, давши їм золотий плуг і ярмо для бика. Цим було встановлено основу нової землеробської цивілізації-Трипілля.
І знову ж таки, вирощена на цих Молочних водах пшениця годувала Грецію майже 800 років, живила її, як кажуть, материнським молоком.
Місцева цариця Апі-змія затвердилася в світогляді греків на основі ще більш стародавніх легенд часів стародавніх аріїв, що охороняються Мудрим змієм і його дочкою Апі. Тут випасалися священна корова «Земна» і коза «Седунь», які «рясно живили молоком землі ці». Його було стільки, що воно переливалося в річку і витікало на південь.
І тоді Всевишній, побачивши таку велику кількість молока, підніс цих священних тварин стародавніх аріїв на небо і «їх молоко розлив по небу. І так утворився Молочний (Чумацький) Шлях». А від нього і вся наша Галактика. Ось так і поєдналися в єдину легенду Азовське море і наша галактика Чумацький Шлях.
Генічеськ, що на узбережжі моря, завжди стояв на перехресті морських шляхів. І головний з них, який з'єднував Азовське море і Сиваш, був судноплавним, і на берегах його красувалися згадувані Птоломеєм міста.
У інший час Птоломей і Аристотель писали: «Ця затока Сиваш була малосудноплавною, вимагаючи досвідчених лоцманів», у окремих місцях просто була болотом, тому так і називалася Мертве море - Понт Пекрополіс, але ще за безлюддя його берегів.
За часів Геродота, річка Молочна, у той час повноводна, мала русло в нинішньому Сиваші і через нього втікала в Азовське море. Тому і море називалося Молочним – Меотідой - Меотитой. Більш пізня версія припускає, що назва могла виникнути через одноклітинну водорість, яка в період цвітіння створює киселеподібну масу-річка-молочна, «кисельні» береги. Звідки й пішли слов'янські казки.
Болота Меотіди за часів сарматів включали в море і Сиваш. 3 часом річка Молочна обміліла, повернула на схід. Старе ж русло утворило Сиваш. А назви залишилися. Ось для з'єднання старого русла і Чорного моря стародавні і перекопали перешийок, з'єднавши два моря. Цей канал дав можливість ольвійськім купцям використовувати його як частину шляху «з варяг в греки», а Неонтіхос-Генічеськ виявився на перехресті морських шляхів.
Головних шляхів - доріг було два: від гирла Дону в Херсонесі (біля Севастополя) та від Боспору (Керч) в Ольвію (біля Миколаєва), але обидва вони перетиналися біля Тонких вод, тобто біля Генічеської протоки-Тонка. Перекопане ж місце на перешийку греки називали Таврос, що значить «рів». Свого часу прийшли сюди монголо-татари і назвали його Кириш, а слов'яни, у свою чергу-Перекоп. Він служив «вірою і правдою» для з'єднання народів і земель, а не для їх роз'єднання.
Топонімічні назви Азовського моря-важливе джерело для дослідження Приазов'я. Саме вони допомагають відновити риси минулого народів, визначити межі їх розселення, обкреслити області минулого розповсюдження мов, географію культурних і економічних центрів, торгових шляхів та нагадати про історію, яку ми повинні поважати.
