На красивій планеті в 21 віці сталася дивна історія. ЇЇ ніхто не чекав та не мріяв, листів не писав та думкою до себе не підпускав. А він прийшов, розправив плечі, надів на себе безліч привілегій та йшов по світу, лякав людей, ступав весною, але щастям планету не прославляв. І цьому страху намалювали люди великі очі, емоцію страшну, спустошувались чиїсь душі, а інші виривались та жили…
- І що ж цей карантин?, - говорили поміж собою люди. Хтось трішечки радів, що відпочинок привалив, а хтось не звик до «радостей таких», а звик крутитись, мов та дзиґа і відпочинку бути лиш у мріях. А хтось просто спрацював на прийняття себе і долі людства нашого розпізнавав, читав, писав, складав, розсудливо дививсь скрізь голубі екрани, десь очі закривав і вуха, десь пензлі діставав і малював пейзажі дивної краси. Не може ж бути довго так у нас?
Хтозна, яка історія чекає нас мирян на славній нашій, на планеті. Звичайно, все непросто так дано. Десь там далеко в небі синім Бог дав нам спробу змінити не лише світ, а в першу чергу себе. Відверто подивитись на коханого, на себе, а може лупу взяти, якщо не видно і звик ти лиш у інших недостойне помічати. І десь, можливо, не на перший день, звичайно, та й не тринадцятий, а десь там далі, кожен почав щось помічати, думки до купки десь складати, міняти помаленьку щось в собі. Міняти три горняти кави на одну, харчі добротні в піст забувати, згадати про просту достойну, цілющу їжу, чому ж не варіант? А на балконі, де квіти мають поселитись, вже інші там живуть, класнючий перець та селера-сила, укропчик в парі з черрі, а ще стрункий шпинат з іноземцем радиччіо, чому б не компанія така? А ще забути про мейк-ап, парфум достойний теж забути, дістати аромат троянди і десь по-іншому сприйняти світ. Забути про спідниці та плаття і зачіску десь трішки поміняти, про сумку, навіть, не згадати. Ну що, колапс, проблема, чи може інший погляд на життя?
І десь буває все досить легко, зрозуміло…робота в кубі, діти, їжа та прання, розмови різні, ракурси, моменти. Ми згадуємо тих, з ким довго не спілкувались, забули про неприємні десь моменти, дістали окуляри, ні, звичайно не рожеві, а з прозорим та красивим склом, протерті та блискучі, з промінчиком надії на життя.
А ще згадали про книгу – джерело століть та знань, під руку попали гарні автори, думки далеко полетіли та й істина прийшла – таке теж буває.
Скільки бути таким дням, що трішечки в неволі, чи позбутою комфортності соціуму та життя, мабуть, ніхто не знає. Але кожен із нас знає про своє. Тому про що казати, кожен собі – відкрита книга, читай, виправляй, здобувай, міняй, хоч трішечки спробуй, роби, а хочеться побайдикувати, так це теж терапія удачі. Тільки б в тому позитиві від краю в край, не запутатись, а вчасно зупинитись.
Тому в кінці, о, ні, не так, кінця не буде, а буде просто всім рецепт. Рецепт добра і віри в краще, здоров’я сильне й не напрасне, побільше вітамінів та посмішок у колі друзів, колег твоїх, нехай онлайн, але свідомо й вдячно. Любові в сім’ях , вдачі. А ще не забувайте про вдячність сьогоднішньому дню, він є загадка і продовженням нашого життя. Щасливі будьте, радісні та щирі!
