Інклюзія...Людина з особливими потребами... Нажаль, нашу державу такі фрази дуже лякають. Споглядаючи зі сторони на те, як "руйнують" дітей інклюзії наші сучасні педагоги ( не всі, висловлюю власну думку) і готують їх до асоціального життя, мені стає страшно.
Мені було прикро, сприймати той фактор, що закордоном дуже багато заходів роблять для допомоги таким дітям, а в нас.. Лише пусті надії та сподівання. І ось час пройшов. Один з відомих українських футболістів Збірної України Олександр Зінченко запровадив волонтерську програму з інклюзивного футболу для дітей, що потребують саме такого формату тренувань.
В мене перехопило подих... Першим волонтером з моєї сім`ї став чоловік. Я не могла залишитись осторонь. Тому підхопила цю ідею. Я плідно готувалась до такої зустрічі. Розуміла, що навчання і тренування, хоч і дотичні, але мають все ж свої особливості. Всередині вже не горіло полум`я обурення. Я була сповнена натхнення. Вважала, що можу змінити ситуацію. Колись прийняли Салманську декларацію про принципи інклюзивної освіти. Тому я вирішила взяти за основу саме цей документ як вибір підходу.. В результаті вийшла плідна, активна робота з дітками, з`явились нові друзі.
Чи мали Ви досвід роботи з дітьми інклюзії? Якщо так, то які методи Ви використовували?
Власні думки - у коментарі)
