Калина – один з головних українських символів. Про калину складають пісні, легенди, вірші, оповідання. Калина отримала свою назву від старослов’янської назви Сонця – Коло. Що символізує калина? Це життя, кров, краса та вогонь.
Українські пісні онлайн. При долині кущ калини
Легенда 1. Як виникла калина
Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх.
Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно -вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших Микулинцях калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю.
Легенда 2. Козацька легенда про калину
Билися козаки за волю, за рідну країну. І був серед них Іван – козак. Дуже гарно грав на сопілці хлопець. Одного разу смертельно поранили його в бою. Скликав він друзів і попросив: “Побратими, в чистім полі насипте могилу. Посадіть в головах червону калину: “Будуть птахи пролітать калиноньку їсти, Будуть мені приносити від родини вісті”.
Поховали козаки Івана і встромили у головах сопілку. Прилітали пташки, приходила старенька ненька – плакати над могилою сина. Від сліз її проросла калинова сопілка – виріс гарний кущ. Навесні нагадував він Івану наречену, восени – рідну матінку.
Прослухайте пісню "Ой, у лузі червона калина"
https://www.youtube.com/watch?v=eUNxoK5juvs&ab_channel=MEDMUSIC
Легенда 3. Про сміливих бранок
Гнали турки наших українок-полонянок на чужину. А вночі стали спочивати біля води. Щоб не дісталася краса їхня ворогові, дівчата різали обличчя гострою осокою. Капала дівоча кров, а на тому місці, де це було виростали кущики червоної калини.
І тужила верба над гіркою долею своїх синів і дочок. А калина, овіяна вітром, омита росою, стояла красива та горда. І тільки сонце сміло цілувати її кетяги, червоні, як уста дівочі.
Легенда 4. Про Калинку і Килину
Жили собі мати і донька. Була донька дуже гарна і вміла людей лікувати. Одного разу Калинка у степу зілля збирала, там побачив її пан і хотів собі за жінку взяти. Втікала Калинка скільки сили мала, аж ось попереду річка, а далі вже і бігти нікуди. Вилізла Калинка на вербу, стрибнула у воду і втопилася.
Кожного дня приходила на берег стара Килина – тужила за дочкою. Вросли у берег ноги старенької міцним корінням, руки стали вітами гнучкими, а серце перетворилося на калинові ягідки, що щедро дарує калина людям і пташкам, по сей день людей лікує.
Легенда 5. Як горда дівчина перетворилася на калину
В давні часи дівчат називали не так, як тепер. Одну дівчину звали Калина. Йшла вона мимо городів, левад, лугів. А ось і криниця. Задивилася Калинка на свою красу, а була дуже гарна. А тут чує голос з криниці:
— Не дивись довго у воду, бо калиною станеш.
Не послухалась дівчина та й зачерпнула водички. І перетворилася в калину, гарний, густий кущ. Зашуміла листям, всіма своїми стеблами-суглобами потяглася до людей, до сонця, вітру, хмар:
— Верніть мені дівочу вроду.
Але ніхто її не хотів слухати, всім було байдуже.
Минав час. Якось пролітав мимо журавель, задивився він на калину, зажурену та одиноку. Накинув він на неї червоне намисто і стала вона краща, як була. Так і залишився він з нею до цих пір. Напував її водою і беріг від всього злого. А в народі криниця, журавель і калина — символи краси, добра, вічності природи і кохання.
Верба – шанований народний символ України. Вербу символізують із гарною дівчиною, таємничими жіночими силами. Верба росте при воді, тому ця рослина ще й ототожнюється в українців із життям, силою, здоров’ям. Про вербу складено чимало легенд, пісень, загадок, переказів.
Легенда про вербу та калину
Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.
День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…
Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
Українська пісня "Верба"
https://www.youtube.com/watch?v=1JZP2-YntK0&ab_channel=33%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BB
Легенда про вербу
Література
