Поняття «ЯРМАРОК» (нім. Jahrmarkt) — означає форму організації будь – якої торговельної діяльності. Це може буди як місце, де у визначений час відбувається гуртова та роздрібна торгівля. [1]. Характерною особливістю ярмарок є існування перекупництва та присутність покупців і продавців не лише з навколишніх сіл, але й з найближчих міст і містечок або навіть з інших країн - ярмарки міжнародного рівня. Виникнення ярмарок як правило, зумовило появи щоденних або щотижневих торгів на зручних для населення місцях, це, як правило, площі, сквери, де завжди багато людей.
Ярмарки в Україні тривали, зазвичай, 1—2 тижні та були прив’язані до певних дат: державні, церковні, міські, ювілейні свята, тощо. Кількість і терміни проведення ярмарків протягом року визначалися привілеями влади та прибутковістю торгівлі в даному місті. Оскільки ярмарки відбувалися протягом року один за одним, то для зручності як приїжджих, так і місцевих купців, місця проведення ярмарків визначалися таким чином, щоб вони проходили у регіонах, розташованих недалеко одне від одного.
Перші згадки про існування ярмарків в українських містах відносяться до XVст. — Львів (1472), Луцьк (1497), Дубно (1498), Київ (початок XVI ст.). Однак поява ярмарків як цілісної системи припадає лише на початок XVI ст. Власне тоді привілеї на ярмарки отримала більшість розвинутих в економічному плані міст України. У зв’язку зі зміною в політичній структурі українських земель у XVIII-XIX ст. найбільш важливими ярмарками Західної України залишалися Львів та Дубно, Центральної та Східної — Київ (із 1797), Харків (XIX ст.). Із XVIII ст. ярмарки Лівобережної та Центральної України утворювали так зване ярмаркове коло — низку гуртових ярмарків, що відбувалися один за одним (наприклад Полтава, Єлизаветград (нині місто Кропивницький), Харків, Суми, Ромни).
На початок XIX ст. в українських губерніях діяло 2345 ярмарків, а на початок XX ст. - щорічно відбувалося близько 4300 ярмарків, що мали близько 250 млн. рублів річного обороту. На початок 1920-х років радянська влада відновила систему ярмарків, запровадивши їх диференціацію на всесоюзного, республіканського, обласного та місцевого значення. У 1927 в УРСР діяло 15 тис. ярмарків в 1500 населених пунктах. Найбільші українські ярмарки — Київський та Харківський — отримали статус республіканських. У процесі централізації торгівлі та розвитку планового господарства в 1930-х роках ярмарки було скасовано. Відновлені вони були лише в 1960-х роках та запроваджено систему оптово-промислових ярмарків [1].
А у провінціальному Генічеську, що на березі моря, ще на початок XVIII століття, біля причалу можна було побачити італійські, німецькі, французькі, англійські судна, які привозили свій товар, і прямо тут, на причалі, велась жвава торгівля. Купити та продати можна було все, що завгодно. Починаючи з 1830-х років ярмарки відбувались на головній вулиці міста і цей процес був особливий, відчувався своєрідний «генічеський» колорит цього дійства.
1851 рік. Щорічний ярмарок в Генічеську. По вулиці міста тягнувся безперервний ряд чумаків, іншим рядом рухалися татарські і ногайські гарби, що тягнуться двогорбими верблюдами або потворними і худими кіньми. Між двох головних цих потягів їхали греки, вірмени, російські візники, німці, роми і євреї. Площа Генічеська, з крамницями і базаром, перетворилася на ту, що приголомшує гамором народу ярмарок. Одні продавали хліб, булки і бублики, сували їх в руки покупцям або, приголомшуючи ними в повітрі, кричали в усе горло: "Дядьки, парубки, люди, сюди! Бубликів, паляниць, книшей, пампушок"! Приголомшуючи, таким чином, базар, вони схожі були на суспільство жаб у болоті. У натовпі чорних чумаків виділялися німці і німки під великими солом'яними капелюхами. Рябіли бритоголові татари і нагаї у баранячих шапках; між них і всюди вертілися дзиґою обірвані і довгополі, крутилися вірхи на здихаючих шкапах цигани, гадали зустрічному і поперечному циганки, а напівголі діти їх витанцьовували де-небудь «халяндру».
Візники метушилися, кричали і сварилися на усіх. Малоросіяни з паляницями і мазницями в руках важливо ходили по базару. Крик, гватл і пісні цього різноплемінного натовпу, рев верблюдів, мукання і сап волів, іржання коней, скрип і стук гарб, возів, фургонів і єврейських каруц були страшні. Вікна і двері будинків були розкриті навстіж.
З труб густими клубами валив дим і, гнаний вітром вниз, розстилався по вулицях і по базару, де блищали купи яблук, динь, кавунів; стояла безліч возів з сіном, з хлібом; висіли і лежали шкіри, чоботи, осі, діжі, хомути, бочки із смолою, з дьогтем і медом; бродили і хрюкали свині з поросятами, пожираючи що не потрапило; бродили собаки, в надії схопити де-небудь булку, шматок м'яса, пиріг або що інше.
Безліч всякої риби висіла в низках, лежала в купах і на возах. З питного будинку, як бджоли з вулика, валило безліч всякого народу і, розходячись по базару, купувало і їло все гаряче і смачне: ласуни, сальники, пиріжки, яблука, пряники, оселедці, виноград і сметану. Коні, воли і верблюди їли сіно або бур'ян. Усі хто приїжджав з протилежних сторін або тут же зупинялися, або проїздили далі і поспішали на перевезення.
Скрізь було чутні вітання, лайка, дзвін поштових дзвіночків і інше. Приятелі, що тут зустрічалися, обнімалися і цілувалися і, після двох-трьох слів поспішали випити чарку.
Натовп напівп'яних забродчиків з піснями і бабами рухався крізь базар або, склавши коло, під звуки скрипки, бубна і цимбали, з шумом і тупанням в танцях, в гопаку, а довкола неї дивувалися молоді дівчата в капорах, очіпках, плахтах і спідницях. Торгаші і купці кричали і смикали за полу і рукави покупців, що відбиваються, били їх сто разів по руках, знімали з них шапки, і так або сяк насильно нав'язували їм свій товар.
Ранок або, краще сказати, початок дня був хоча і ясним, але скоро подув південно-східний вітер; і через базар і по вулицях несло стільки піску, пилу і густих клубів диму, що треба було закривати очі, рот і ніс [3].
Генічеськ славився ярмарками завжди. А починаючи з кінця XIX століття проводилися вони щорічно. Це були: Благовєщенська по старому стилю з 23 по 26 березня; Різдво - Богородчеська з 4 по 9 вересня та Михайлівська - з 4 по 9 листопада [2].
Попит риби забезпечувався приватним промислом. Її продавали на площі прямо із землі, на гірці. Риби було настільки багато, що віддавалася вона за безцінь. Удосталь продавалася ікра паюсна, балик в'ялений та копчений, а таку рибу як кефаль, чабак, сулу - мав в достатку кожен житель Генічеська [4].
Починаючи з 30-х років минулого століття великі ярмарки у місті відбувались на Масляну. Старожили пам’ятають, що саме тоді дорослі та діти каталися на санях з бубонцями. Кожен житель міста та усі охочі, які приїжджали на ярмарок, мали можливість не тільки купити, що їм було необхідне, але й продати. Дуже часто відбувалося явище «купити - продати» і таких охочих було багато, адже це одна з можливостей заробили «легкі» гроші. Усі ярмарки на той час проходили у саду Шумливого, саме там була утворена Ярмаркова площа. З плану міста видно, що вона була розташована в центрі – це дуже зручно було на той час. Поступово це місце, де раніше відбувались ярмарки, було засаджено деревами й зараз це територія міського парку. А усім постійним продавцям було запропоноване нове місце – сучасний міський ринок.
Особливим етапом ярмаркового руху в Генічеську стала подія 12 травня 1938 року, коли колгоспники села Шрома Махарадзенського району Грузії обговорили лист колгоспників села Рівного Генічеського району України і прийняли їх виклик на соціалістичне змагання - початок дружби між двома народами України та Грузії.
У квітні 1958 року, до 20-ти річчя дружби між Україною та Грузією, до Генічеська прибув ешелон дружби з садівним матеріалом: 4885 саджанців гімалайського кедра, чинари, сосни, тюльпанового дерева, туї, благородного лавра та інших плодових і декоративних дерев, а також 500 тисяч чубуків винограду, який було висаджено у місті. Та вперше за багато років на алеї по проспекту Миру було влаштовано великий костюмований ярмарок, на якому кожне підприємство міста та району пропонувало свою продукцію. Старожили кажуть, що такого вони не бачили дуже давно. У місті було так багато людей, що постійно казали «як у Києві». Саме тут можна було придбати продукцію місцевих: маслосирзаводу, винзаводу, прядильно-ткацької фабрики, рибоконсервного заводу, різноманітну сільськогосподарську продукцію, кондитерські вироби, тощо.
А на 40-річчя дружби народів у 1978 році після великого концерту дійство перейшло на площу біля алеї, де родзинкою ярмарки (доречи за кількістю покупців та продавців не вступало минулій даті) усі охочі отримували (безкоштовно) великий шмат хліба, змазаний вершковим маслом й зверху ще клали ложку чорної ікри!
Ярмаркові дії продовжуються і сьогодення. Масляна, свято Перемоги, день міста – це традиційні ярмаркові заходи. Але з’являються й нові! Перший фестиваль-ярмарок «Вина та сиру», який проходив у кінці серпня 2020 року в селі Щасливцеве на Арабатській Стрілці, відвідали 2000 гостей. На фестивалі було продегустовано та продано 200 літрів вина, з‘їли та реалізували 100 кілограмів сиру, продано 50 літрів меду. Відбувся ярмарок – продаж, де 50 представників творчих професій представили свої творіння виробів народних умільців. Сім музичних колективів розважали гостей, які комфортно розміщувались на 100 тюках соломи! На ярмарку розігрувались призи та подарунки – так як і раніше! А великий фантастичний салют завершив це свято [5]. Саме такий захід популяризує культуру споживання продукції вітчизняних виробників, підвищує популярність гастротуризму.
Ярмарок у Генічеську завжди мав свій своєрідний колорит. Містечко своїм географічним положенням завжди приваблювало усіх продавців, а рівнинна місцевість та вихід до Азовського моря, був та залишається вигідним транспортним сполученням. Населення міста завжди було багатонаціональним, саме це сприяло розповсюдженню національних традицій не тільки у місті, а й на півдні України. А яскраві ярмарки які відбувались та продовжують проходити ще раз нагадують нам усім про живу історію нашого міста.
Список використаних джерел
Берковський В.Г., Решетченко Д.В. ЯРМАРОК [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Yarmarky
Н.Ф. Винников Рукопись (из материалов Генического краеведческого музея).
Календарь и памятная книжка Таврической Губернии на 1899 год. Симферополь. 1899г. (Павлова С.Е. «Арабатская Стрелка, Геническ и окрестности в воспоминаниях, записках, очерках…» Москва 2012г.)
А. Котляревский. Арабатская стрелка. //Библиотека для чтения. Журнал словесности, наук, художеств, промышленности, новостей и мод. Том 121. СПб. С. 1-70
https://arabat-rada.gov.ua/2020/08/pershij-den-festivalyu-yarmarki-vina-ta-siru-2020/
