Ефективність роботи практичного психолога значною мірою залежить від дотримання ним правил і норм професійної етики. Суттєво важливе значення мають індивідуальна етична свідомість психолога, його почуття відповідальності, професійна компетентність, особистісні моральні якості.
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПСИХОЛОГА
На І Установчому з’їзді Товариства психологів України 20 грудня 1990 року в м. Києві прийнято Етичний кодекс психолога. Цей нормативний акт є гарантом високопрофесійної, гуманної, високоморальної діяльності психологів України, здійснюваної залежно від спеціалізації та сфери їх інтересів.
Цей Кодекс являє собою сукупність етичних норм, правил поведінки, що склалися у психологічному співтоваристві й регулюють його життєдіяльність. Об'єктом досліджень і впливу психологів є внутрішній світ особистості, тому їхні контакти з іншими людьми повинні бути теплими, доброзичливими, цілющими.
Етичний кодекс сприяє більш успішному здійсненню психологами своєї професійної діяльності. Зокрема, шкільним і вузівським психологам допомагає у підвищенні ефективності навчання і виховання учнів та студентів; психологам у галузі охорони здоров'я - у виконанні функцій, пов'язаних з профілактикою захворювань, лікуванням, реабілітацією пацієнтів; психологам у сфері державного управління - у психологічному забезпеченні загального і галузевого управління.
Заснована Товариством психологів України Комісія з етики проводить роботу, спрямовану на правильне тлумачення психологами Етичного кодексу, здійснює контроль за його додержанням, забезпечує формування у психологів сприйняття цього Кодексу як зобов'язання перед громадськістю, як одного з важливих актів чинного законодавства.
1. Вiдповiдальність
1.1. Психологи несуть особисту вiдповiдальність за свою роботу.
1.2. Психологи зобов’язані всіляко запобігати і не допускати антигуманних наслідків у своїй професійній діяльності.
1.3. Психологи повинні утримуватися вiд будь-яких дій чи заяв, що загрожують недоторканості особи; не мають права використовувати свої знання i становище з метою приниження людської гiдностi, пригнічування особистості або маніпулювання нею; несуть вiдповiдальнiсть за додержання пріоритету iнтересiв людини.
1.4. На психологів покладається вiдповiдальнiсть за надiйнiсть використовуваних методів та програмного забезпечення, валiднiсть обробки даних досліджень, у тому числі i тих, які проводяться з використанням комп’ютерних технологій.
1.5. Психологи застосовують лише тi знання, якими вони володіють відповідно до своєї квалiфiкацiї, повноважень, соціального статусу.
II. Компетентність
2.1. Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої дiяльностi, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосилъностi завдання психологи передають його іншому досвідченому фахiвцевi або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.
2.2. Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики ще апробуються (з дозволу контрольних органів Товариства психологів), проводять експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів або про свій недостатній рівень оволодіння ними.
2.З. Психолог публікує під своїм ім’ям лише ту працю, яка повністю виконана ним самим або вносить істотний власний внесок; недопустима публікація з метою особистої матеріальної вигоди, недостатньо підготовлених праць, невалiдизованих методик. Психолог не може виконувати практичної роботи, не маючи належної квалiфiкації та досвіду.
2.4. Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості та особливості визначення меж власних професійних можливостей. Особистiснi психологiчнi проблеми (які негативно впливають па якість виконання обов’язків) можуть бути показником професійної непридатності i мають якомога швидше коригуватись та розв’язуватисъ психологом.
IIІ. Захист інтересів клієнта
3.1. Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта в обстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими розладами (тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення вiд принципу добровільності, але в межах законодавчих норм. Обов’язком психолога є намагання налагодити з клієнтом співробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.
3.2. Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він є обов’язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи), не мають права змушувати клієнта повідомляти вiдомостi поза його волею, не можуть вживати примусових заходів для одержання даних, крім випадків, коли така iнформацiя сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
3.3. Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи, вони не мають права змушувати клієнта розвовiдати про свою життєву філософію, політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися вiд них.
3.4. Психологи беруть на себе професійну вiдповiдальнiсть за квалiфiковане обстеження, консультування, лікування, домовляються про терміни завершення своєї дiяльностi або доцiльнiсть направлення клієнта до іншого компетентного спецiалiста. Вiдповiдальність iз психолога знімається, якщо він упевнився, що інший спецiалiст узяв вiдповiдальнiсть за клієнта на себе.
3.5. Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можуть використовувати свої знання i становище, довірливе ставлення i залежність клієнта у власних корисливих інтересах. У випадках, коли послуги є платними, про фiнансовi умови домовляються заздалегідь; не встановлюється додаткова оплата за консультації i не береться плата з тих, кого психолог навчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічну допомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформує про це клієнта.
3.6. Психолог уникає встановлення неофiцiйних взаємин з клієнтом, якщо це може стати на перешкоді проведенню діагностичної, консультаційної та корекцiйної роботи з ним. Мiж психологом i клієнтом не повинно бути статевої близькості.
3.7. Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування або лікування можна дати об’єктивний професійний висновок, а у випадках, коли він не може діяти в інтересах клієнта, роз’яснює йому i батькам (опікунам) реальний стан справ.
3.8. Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сам психолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко i однозначно формулювати висновок так, щоб його можна було правильно зрозуміти і використати отримані дані на користь клієнта.
3.9. Психолог не робить висновків i не дає порад, не маючи достовірних знань про клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті психолога має міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитою надiйнiстю результатів, iнформацiя для розв’язання поставленого завдання, повинні вказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів – постійний чи тимчасовий.
3.10. Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваному про діагноз i методи та засоби допомоги. При цьому він зобов’язаний обачливо i обережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта. Психолог попереджає про те, хто i для чого може використати ці дані, які офіційні рішення можуть бути винесені на пiдставi висновку. Психолог уповноважений особисто запобігати некоректному і неетичному використанню результатів досліджень i повинен виконувати цей обов’язок незалежно вiд посадової субординації.
ІV. Конфіденційність
4.1. Психолог зобов’язаний додержуватися конфiденцiйностi у всьому, що стосується взаємин з клієнтом, його особистого життя, життєвих обставин. Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнта та інших людей, i психолог зобов’язаний поінформувати тих, хто може надати квалiфiковану допомогу.
Конфіденційності можна не додержуватись, якщо клієнт просить або згоджується, аби в його інтересах iнформацiю було передано іншій особі.
4.2. Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згоди, задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконання професійного завдання. Запис, фотографування i занесення інформації до комп’ютерних банків даних здійснюються лише за згодою учасників.
4.З. Психолог зобов’язаний оберігати професійну таємницю, не поширювати відомостей, отриманих у процесі діагностичної i корекцiйної роботи, додержуватись анонiмностi iменi клієнта. Для демонстрації i прослуховування будь-яких матерiалiв потрібний письмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнта матеріали негайно знищуються.
4.4 Документація роботи психологів повинна вміщувати лише професійно необхiднi матеріали. До цих матерiалiв, пов’язаних з конфiденцiйним змістом дiяльностi психологів, має виключатися доступ сторонніх осіб. У випадках, коли психологи звертаються за допомогою до інших фахiвцiв, потрібно спеціально ознайомити їх з питаннями, що стосуються умов i терміну зберігання таких матерiалiв, а також обмежень у використанні iнформацiї про клієнта, i попередити про мiру вiдповiдальностi за недодержання конфiденцiйності.
4.5. Якщо психолог не в змозі надалі виконувати свої функції, він з’ясовує, чи потрібно зберігати матеріали (також iнформацiю, занесену до комп’ютера). У разі потреби психолог повинен передати виконання покладених на нього функцій іншому фахівцеві.
4.6. Психолог інформує клiєнтiв про правила додержання конфіденційності. Смерть або зникнення обстежуваного не звільняє психолога від необхiдностi зберігати професійну таємницю.
4.7. Психолог не передає методичних матерiалiв особам, що не уповноважені здійснювати психологічну дiяльнiсть; не розкриває суті призначення конкретної методики (за винятком доступних роз’яснень правоохоронним i судовим органам).
V. Етичні правила психологічних досліджень
5.1. Планування психологічних досліджень передбачає дотримання таких умов: визначення об’єкта дослідження, чітке й однозначне формулювання його мети i завдань, встановлення контингенту обстежуваних, прогнозування можливості використання одержаних результатів (наприклад, оцінювання перспективи професійної успішності, формування спільного колективу). Психолог самостійно вибирає методи роботи, керуючись при цьому вимогами максимальної ефективності та наукової обґрунтованості.
5.2. Психолог забезпечує цілковиту надійність результатів, вiдповiдає за рішення, які приймають офiцiйнi особи на основі його висновків та рекомендацій, запобігає можливим помилка у діяльності непрофесіоналів, котрі допомагають у роботі, але не ознайомлені з вимогами, що стосуються обмежень у використанні інформації про досліджування. Психолог несе вiдповiдальнiсть за правильне і доступне роз’яснення суті застосовуваних психологічних методів, а також за можливі антигуманні наслідки. Щодо психолога використовується принцип, аналогічний презумпції невинності. Вина психолога в порушенні етичного кодексу повинна бути доведена Комiсiєю з етики Товариства психологів України.
5.3. Психолог зводить до мiнiмуму ризик ненавмисного негативного впливу на тих, хто бере участь в експерименті. Коли очкується, що дослідження або лікування може викликати у клієнта психогенну реакцію, психолог повинен отримати дозвіл на проведення роботи з ним Комісії з етики. Якщо умови експерименту потребують необізнаності досліджуваних з його суттю і результатами, психолог має пересвідчитися в тому, що це не завдасть шкоди жодному з учасників досліду. Такі вiдомостi можуть бути розкриті після завершення експериментальної програми.
5.4. Психолог заздалегідь інформує клiєнтiв про право відмовитись від участі в дослідженні. Коли ж попри це вони дають згоду взяти участь в експерименті, психолог має переконатися в тому, що таке рішення прийняте незалежно вiд нього або інших осіб (наприклад, батьків, піклувальників, які наполягають пройти обстеження).
VI. Квалiфiкована пропаганда психології
6.1. Психологи інформують науковців, учителів, лікарів, широку громадськість про свою галузь дiялъностi на основі об’єктивних, точних даних таким чином, щоб не дискредитувати професію психолога i психологію як науково-практичний комплекс.
6.2. Психолог не виступає з публічними заявами для реклами або самореклами. Вміщуючи у засобах масової інформації оголошення про надання психологічних послуг населенню, повідомляє лише своє ім’я, адресу, номер телефону, професійну квалiфiкацiю, науковий ступінь, галузь психології, години прийому. У рекламному проспекті не може йтися про суми гонорару, не даються гарантії, не перелічуються здобутки й успiшнi випадки лікування, консультування, експертизи. Оголошення мають містити інформацію про мету курсів, а не обіцянки стосовно досягнення специфічних результатів. Психолог повинен брати професійну участь у навчальних програмах для населення, лише за умови, якщо вони виключають сумнiвнi методи і неефективні процедури.
6.3. Поради психолога у засобах масової інформації мають подаватися в узагальненій формі, без посилань на конкретні факти i ситуації, щоб не допустити розголошення конфіденційної інформації.
Усні виступи, друковані матеріали, аудiовiзуальна та інші публiкацiї, в яких наводяться з ілюстративною метою клiнiчні випадки, повинні виключати iдентифiкування особи, групи чи органiзацiї. Методики публікуються лише у формі, яка дає змогу зберегти їх валiднiсть та надійність.
VII. Професійна кооперація
7.1 Психолог, ведучи професійну дискусію, не повинен дискредитувати колег або представників інших професій, які використовують тi самі або інші наукові методи. Він має виявляти повагу до наукових шкіл i напрямів. Психолог цінує професійну компетентність, високу культуру та ерудицію, вiдповiдальне ставлення до справи колег та представників інших професій. Якщо ж психолог виявить ненауковість чи неетичність у професійній дiяльностi колеги, він повинен сприяти виправленню ситуації. У разі неуспіху цих зусиль психолог може виступити з об’єктивною, аргументованою критикою ро6оти колеги в психологічному співтоваристві. У тих же випадках, коли критика виявляється суб’єктивною, упередженою, член Товариства має право звернутися до Комiсiї з етики, висновок якої може використати для спростування несправедливих оцінок чи критики.
7.2. Психолог не може застосовувати маніпулятивні методи для здобуття прихильності, привернення на свій бік клієнтури, не повинен намагатися стати монополістом у своїй галузі. Про досягнутi результати в теоретичній i практичній психології він зобов’язаний інформувати психологічну громадськість, ділитися набутим під час своєї професійної дiяльностi досвідом.
7.З. Розв’язуючи конкретні завдання обстеження, консультування i лікування людей, психолог вирішує, чи може він використати знання, технічні й адміністративні можливості інших фахiвцiв на благо клієнта та за згодою клієнта вступити в контакт з ними, зокрема особами, які лікують або лікували його раніше. Психолог бере вiдповiдальсгь за клієнта лише переконавшись, що той не має клієнтурних стосунків з іншими психологами.
7.4. Психолог забезпечує персонал адекватною iнформацiєю про клiєнтiв, які користуються його послугами, передає у розпорядження колег тільки надiйнi й валiдизовані психологічні методи, технічний iнструментарiй i відкриття. Всі професiйнi взаємовідносини будуються на основі закону про авторські права.
7.5. У виршеннi спірних питань психолог керується положеннями даного Етичного кодексу. Арбітром може бути комісія з етики Товариства психологів України.
7.6. За порушення чинного законодавства, Статуту Товариства психологів та Етичного кодексу на психолога можуть бути накладені Комiсiєю з етики такі стягнення:
попередження;
догана;
виключення з членів Товариства.
У разі виявлення порушень психологами, які не є членами Товариства, Комiсiя з етики звертається до інших громадських органiзацiй чи державних установ з тим, щоб вони вжили необхідних заходів до винного.
7.7. Рішення Комiсii з етики може бути скасоване Президією або З’їздом Товариства психологів.
Використані джерела: О.Є.Марінушкіна, Ю.О.Замазій Порадник практичного психолога. Харків: Основа, 2007. 240 с.
