Дитина йде до школи
Неуважний першокласник
Ця загадкова історія розпочалася у вересні 2009-го, коли мій молодший син (Кіндер) — відомий нелюбитель книг і всього, що з ними пов’язано, став першокласником.
Усе своє свідоме дитинство Кіндер старанно уникав зустрічей із «Букварем» та «Абеткою», тому читав гірше за всіх у класі: жахливо повільно та невиразно.
У другому класі сторінки його зошитів зарясніли гронами якихось дивних незрозумілих помилок.
Дивність цих помилок полягала у тому, що їх було занадто багато, і вони виявились абсолютно невразливі для звичних, відпрацьованих століттями, методів виправлення недоліків у навчанні.
Навіть для такого універсального засобу боротьби з будь-якими помилками, як «Робіть більше вправ на письмо та читання ― і все мине!»
Але що робити батькам, якщо їхня дитина-другокласник, списуючи знайомий текст у третій раз поспіль, копіює всі свої 48 помилок у 20 словах?!
Я, як і будь-яка турботлива матуся, намагалася боротися з навалою «злих прибульців» у зошитах сина, але в мене нічого не виходило.
Насамперед через те, що сам Кіндер вперто не бажав помічати різницю між буквами в словах та явні помилки у своїй писанині.
Він постійно плутав або забував багато букв алфавіту, запам’ятати правопис слова з 4–5 букв для нього було нереально важко.
Складалося враження, що позбутися таємничих помилок у зошитах сина ― це щось геть неможливе. Від них зловісно віяло містикою.
Мені тоді вважалося, що мій Кіндер ― унікально неуважний та ледачий учень.
Зла Магія Помилок
«Страхітлива назва»
Як відомо, помилки ― це неминуче зло будь-якого навчального процесу. З одного боку, їхня поява дуже засмучує, а з іншого ― дає змогу удосконалювати свої знання.
Основними причинами помилок у шкільних зошитах зазвичай вважаються Лінощі, Неуважність, Небажання вчитися, Незнання правил, іноді до них долучається ще й Поганий зір.
Причина, через яку мій молодший син (Кіндер) пропускав і плутав букви в словах, не помічаючи помилок, виявилася набагато складнішою.
Термін «дисграфія» я почула вперше 10 років тому, коли поскаржилася логопеду на дивні помилки, які буквально заполонили зошити сина-другокласника.
Почувши фразу логопеда: «Це дисграфія, вона дуже довго та дуже важко лікується!» ― я похолола від жаху.
На той момент я була досвідченою мамою двох школярів, але новина про те, що звичайна проблема учня, який «пасе задніх» у навчанні, має конкретний діагноз, мене шокувала, а страшнуватий термін «дисграфія» налякав до сліз.
У мене виникло відчуття, що я ― на дні страшенно глибокої темної ями, вибратися з якої неможливо.
А звідкілясь зверху долинає насмішкуватий голосок: «Ха-ха-ха, це дисграфія! Вона не лікується, можеш навіть не намагатися!».
Матуся двох школярів
Тоді, 10 років тому, я була переконана на всі 100 %, що звичайний дошкільник не запам’ятає нову для себе інформацію тільки у тому випадку, якщо батьки погано й нецікаво про неї розповіли.
Мене щиро дивували скарги деяких знайомих на те, що їхня дитина, всупереч усім старанням, не може запам’ятати літери, склади, домашню адресу.
Бувши мамою доволі ледачого та неуважного відмінника, я ні на мить не сумнівалася, що якщо дитині дохідливо пояснити особливості правопису слова, то подібну помилку вона більше не повторить.
Мій старший син завдяки чудовій пам’яті миттєво запам’ятовував складні слова, вірші, правила, був улюбленцем учителів.
Але, як відомо, навіть найнепохитніші правила та переконання легко руйнуються життєвим досвідом.
Виявилося, що деякі дошкільнята, а точніше ― діти з дислексією, дійсно не можуть запам’ятати інформацію певного виду, як би цікаво її не викладали.
Саме це трапилося, коли першокласником став мій молодший син ― відомий не любитель книг, літер і цифр.
Намагаючись навчити Кіндера читати й писати, я помітила, що всі мої педагогічні хитрощі та переконання зазнають повного фіаско.
У мене буквально «їхав дах» від кількості дивних помилок, які він умудрявся робити, списуючи простенький текст із підручника.
Якби в ті часи, коли він навчався в 1–2-му класі, у його школі відбувся Чемпіонат із Помилок, він би стовідсотково став його Чемпіоном.
Процес читання завжди викликав у Кіндера неприховану огиду та швидку втому.
Добровільно доторкнутися до «Абетки» він міг тільки у тому випадку, коли намагався сховати її в якийсь закапелок, щоби зірвати наше заняття з підготовки до школи.
Крім того, що син дуже погано читав і писав, йому було абсолютно байдуже ― правильно чи неправильно написані слова у його зошиті.
Спершу я категорично не бажала вірити, що в моєї дитини є логопедичний діагноз із такою страхітливою назвою. Але після того, як Кіндер списав простенький текст три рази поспіль із майже однаковими помилками, я нарешті зрозуміла, що причина помилок сина зовсім не Лінощі та Неуважність.
Мені довелося визнати той факт, що логопед не перебільшує й у мого сина дійсно є дисграфія.
Невдовзі, шукаючи інформацію в інтернеті, я дізналася, що саме dyslexia зазвичай спричиняє «букет проблем» із навчанням, які мав мій син на той момент.
В інтернеті це таємниче явище іноді називають по-старому ― «словесною сліпотою», але набагато частіше для позначення проблем школярів з усним і письмовим мовленням використовують сучасний термін dyslexia.
Коли дитина робить по 2–3 помилки, навіть у найпростішому слові, перевірка домашнього завдання перетворюється для батьків у фільм жахів з елементами містики та злої магії.
Виникає стійке відчуття, що дитину хтось зачарував, саме тому вона не помічає явних помилок, не може запам’ятати правильне написання кількох простих слів.
Я довгий час не могла зрозуміти, чому мій син уперто не помічає та раз у раз повторює свої помилки.
Мені здавалося, що він унікально неуважний і ледачий учень.
Навіть досвідчені репетитори не могли впоратися зі злими чарами Магії Помилок.
Помилки: не сміття, а підказка.
Інша Реальність
Почувши про дисграфію від логопеда і спробувавши докопатися до причин цих дивних помилок, я буквально «провалилася» в іншу Реальність, що має назву «Дислексія + Дисграфія у школяра», і в якій усе відбувається зовсім по-іншому!
Я була розгублена вщент і не розуміла, як таке взагалі може відбуватися?!
Як перевірені століттями корисні рекомендації вчителя, логопеда, репетитора: «Виконуйте більше вправ на письмо та читання з дитиною і все мине!» можуть виявитися марними, а іноді, навіть і шкідливими?!
А розмір літер у тексті, та відстань між ними, виявляються більш важливими, ніж сам текст.
Виявилося, що дитині з дислексією неймовірно складно читати, коли текст дуже схожий на картину «Чорний квадрат»:
-
правий і лівий край тексту однаково рівні;
-
літери та відстань між ними занадто маленькі;
-
немає поділу на абзаци.
Виявилося, що коли дитина-дислексик читає текст, то:
― деякі літери можуть ховатися під «шапкою-невидимкою»;
― літери С і Ш здаються дуже схожими;
— фрази «знайти та підкреслити підмет і присудок»
і «знайти та підкреслити граматичну основу речення»
сприймаються як зовсім різні завдання, де треба знайти абсолютно різні Об’єкти.
Запам’ятати назви місяців, домашній телефон, таблицю множення й багато чого ще зі шкільної програми для дитини-дислексика неймовірно складно, особливо якщо вона навчається в 1–2-му класі.
Dyslexia різноманітна: дивні помилки під час читання, списування, диктантах, а також кострубатий почерк і погана пам’ять ― це все її витівки.
Для мене стало відкриттям, що в проблемах «вічного двієчника» можуть бути винні не тільки його Лінощі, Небажання вчитися, Неуважність, але ще й діагноз dyslexia.